фото з відкритих джерел
Повномасштабна війна Росії проти України розпочалася 24-го лютого 2022-го року. Російські війська активізувалися на різних напрямках, зокрема вирушили з боку окупованого Криму на Південні регіони. Крім Херсонщини окупанти почали швидко просуватися і в Запорізькій області.
Від Чонгарського перешийка, який було розміновано, до Мелітополя було близько 100 км, попри те, що Сили Оборони чинили спротив, 24-лютого близько 17-ї години до міста в’їхала перша російська броньована машина.
Про оборону Мелітополя українські військові розповіли журналістам «Новини Приазов’я».
Начальник відділення планування операції бригади «Кара-Даг» Національної гвардії України, підполковник Сергій Гринчишин згадує — вже 24 лютого 2022-го російські військові почали обстрілювати місто Запоріжжя.
Після цього нацгвардійці вирушили на завдання, райони виконання яких змінювалися майже кожну годину. Ввечері того ж дня вони отримали наказ: зайти о 4 ранку 25 лютого з підрозділами танкової роти і силами спеціальних операцій до Мелітополя.
— Як відомо, 24 лютого ворог вже був в Мелітополі, він зайшов вже на східну його околицю, зосередив свої сили, передові колони зайшли вже у саме місто. І о 4-й ранку 25 лютого ми розпочали рух в сам Мелітополь. Коли ми заходили, на західних околицях міста окупантів ще не було. Першого противника ми зустріли біля районної прокуратури. Я пам'ятаю, що це було дві бронемашини «Тигр» з особовим складом.
Українські військові просувались до центру міста, де вже чатували російські танкові підрозділи, а самі окупанти змогли зайняти панівні висоти, зокрема багатоповерхівки.
— Вони (окупанти — прим.ред) були в дев'ятиповерхівках, і просто з усіх будинків, з усіх напрямків був стрілецький бій. Наприклад, коли там ми бачили, що виїжджає техніка, вибігти солдат з РПГ-7В і знищити цю техніку не міг через те, що з кожного третього вікна вже по тобі вели стрілецький бій. Їхнього снайпера тоді знищили на телевишці при заході війни. Це другий день війни, а вони вже займали всі висоти, – розповідає Гринчишин.
Складність оборони Мелітополя посилювалася тим, що російські війська переважали як у техніці, так і в кількості особового складу, каже військовий. За його словами, співвідношення сил було більш ніж один до десяти.
— Тоді заходили дуже маленькі наші сили. Заходив наш батальйон, шість танків і три машини із Сил спеціальних операцій. Якщо зрівняти наявність техніки на той день у нас і наявність техніки на той день у підрозділів противника, це не можна порівнювати. В нас взагалі можна вважати, що не було техніки. Просто противник був розгублений. Якби вони були краще скоординовані і знали їхню подальшу ціль, вони б набагато стрімкіше рухалися. І ми взагалі їх не могли б зупинити, бо дуже великі сили були сконцентровані. Вони також блукали по посадках, блукали по Мелітополю, не знали, як і куди заїжджати. І це давало перевагу, можливість хоч деяку техніку та особовий склад окупантів знищувати.
Військовий каже, що бойові дії в самому місті українські підрозділи, які заходили в той день, вели лише один день. Якби Сили оборони України були на той час у такому стані, як зараз, російську армію б зупинили, вважає підполковник.
— В Мелітополі не було так важко, як було у Токмаку. У Токмак заїжджали по 30 танків однією колоною, колона за колоною просто заїжджала. Це тільки в сам Токмак, і це тільки в одне місто, на який противник здійснював наступ в той час. Всі прекрасно знають, що це одночасно було по різних регіонах України, у різні міста.
Військовий 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України на ім'я Юрій разом із побратимами тримав оборону поблизу Мелітополя. Він розповів, що у перші дні повномасштабного вторгнення українські сили намагалися уповільнити рух російських колон.
— Перша колона – там йшли «КамАЗи» одні, може, штук 15 було. Ми їх почали розстрілювати. Потім, коли їх розстріляли, ми ще одну колону зустріли. Там вже були і БТРи . Ми теж їх розстріляли. Ми на місці не стояли, ми їздили по різних точках. Вони наступали, наступали, йшли вперед, але ми їх стримували, – каже він.
Місцеві жителі підтримували українських військових, додав Юрій і зазначив, що російська армія не очікувала спротиву, який чинили українські військові на Мелітопольському напрямку. Він також підкреслив, що в окупантів була значна перевага у живій силі, техніці та снарядах.
Військовий аналітик, полковник запасу Збройних сил України Сергій Грабський розповів, що втримати Мелітополь без попередньої підготовки за тих обставин, які склалися на початку повномасштабного вторгнення, було досить складно.
— Звісно, якби зробити кругову оборону в той час в районі Мелітополя, то можна було б зупинити противника, але говорити про те, що ми мали там достатньо сил та засобів, на жаль, ми не можемо. Плюс треба розуміти, що все ж таки внаслідок того, що відстань достатньо невелика, механізованим колонам противника було досить легко пробитися там. Тобто якщо так дуже просто, то один з факторів того, що Мелітополь впав так рано, так швидко, була наша неготовність на півдні протидіяти, – зауважив він.
Втім, на думку аналітика, цей напрямок, було б досить складно утримати.
— Це так званий «таврійський трикутник», як ми його називаємо, який межує з півночі і з заходу з річкою Дніпро, а з півня і з заходу, та сходу – це в принципі територія Запорізької області і Азовське море. Тут треба розуміти послідовність того, як проривався противник, якими трасами. І це дозволило досить швидко прориватися.
Грабський зазначив, що бої за Мелітополь були «відчайдушними» спробами втримати ситуацію під контролем і зупинити російську армію. На його думку, українські військові робили все, що могли.
— Щоб втримати ситуацію і вберегти місто, то треба було робити певні кроки заздалегідь. Ці кроки, на жаль, не були зроблені. І друге, ми дуже пізно схопилися за ідею територіальних військ. Це моя особиста думка. Коли планується військова операція, то найменше, на що розраховується, – це на те, що населення в масовому порядку стане на захист своїх населених пунктів.
Цього, на жаль, не відбулось унаслідок того, що у нас не було навіть зброї. Яскравий приклад, як населення може захищатися – це Київ. Там через 2-3 дні після початку агресії почалась роздача зброї населенню. На півдні цього не сталося, і це так само є одним з результатів того, що відбулось. Військові боронили, як могли, чим могли. Але коли противник переважає тебе і кількісно, і якісно, то відповідно і час на цю оборону вже обмежений. На превеликий жаль.
