фото з відкритих джерел
Олена з чоловіком і п'ятьма дітьми пережили дві втечі з-під російської окупації — спочатку з Донецької області, а пізніше із Запорізької. Їхня історія — це хроніка страху, виживання і стійкості. Це історія родини, яку війна змінила назавжди.
Перша втеча: Донбас, 2015 рік
Коли 2014 року Росія почала війну, сім'я Олени жила в Донецькій області. Рік вони провели в окупації, але з кожним днем життя ставало дедалі небезпечнішим. Чоловіка взяли в полон, їй самій загрожував арешт.
«Ми стали небажаними. Чоловіка взяли в полон, мене могли заарештувати будь-якої миті», — розповіла Олена виданню helpingtoleave.org.
Вона виїхала з дітьми, сподіваючись, що чоловік встигне захистити будинок. Але затримка ледь не коштувала йому життя. Чоловіка жорстоко побили і викинули, вважаючи мертвим. Його врятували місцеві, а потім допомогли виїхати волонтери організації «Донбас SOS».
З цього моменту додому повернутися було неможливо — їхні імена вже були в базах окупаційної влади.
Повторення кошмару: Запорізька область, 2022 рік
Сім'я влаштувалася в селі на Мелітопольщині, але за кілька років війна знову прийшла — вже у 2022-му.
«Діти боялися навіть вийти з кімнати», — каже Олена.
Жити під окупацією було постійним випробуванням. Окупанти навідувалися з перевірками, вимагали російських паспортів, погрожували. Щоб відтягнути момент примусу, Олена з чоловіком говорили, що нібито планують отримати паспорти в Донецьку.
Діти таємно навчалися в українській школі онлайн. Це було небезпечно:
«Нам погрожували відключити інтернет, якщо дізнаються, що діти навчаються онлайн. Ми ховали телефони, залишали тільки старенькі кнопкові».
Окупанти також погрожували відправити дітей в інтернат.
Ключовим моментом став випадок із директором місцевої школи. До його сім'ї приїхали представники окупаційної влади, дали півгодини на збори і розлучили — його відправили в Абхазію, дружину — в Росію.
«Вони так чинять: когось відправляють у Веселівку, а когось — у Владивосток. Це справжнє знущання», — ділиться Олена.
Пізніше окупанти прийшли і до них. «Якщо не отримаєте наших паспортів, заберемо дітей», — заявили вони. Це стало останньою краплею.
Фільтрація і втеча
Олена звернулася до Міністерства з питань реінтеграції та отримала контакт бота Helping to Leave. З його допомогою вдалося організувати виїзд. Але це був не просто шлях — це було справжнє випробування.
На одному з фільтраційних пунктів чоловіка та сина побили. «Чоловік втратив свідомість, у нього почався епілептичний напад. Діти були в шоці», — згадує вона.
Вони пройшли довгу дорогу через кордони, приниження, фільтраційні процедури, перш ніж опинилися в безпеці. Після виїзду сім'я довго не могла оговтатися.
«Перші місяці ми боялися навіть, коли хтось під'їжджав до будинку», — каже Олена.
Зараз вони живуть на підконтрольній Україні території. Адаптація йде важко, але сім'я разом. Вони вчаться дихати вільно, вчаться будувати життя заново.
