фото з відкритих джерел
Чимало мелітопольців, яким вдалося виїхати з окупації, змушені знову туди повертатися. Однією з ключових причин є житло, утім залишається ще багато чинників, які спонукають людей жити під владою ворога.
Про це 24 Каналу розповів керівник «Центру вивчення окупації» Петро Андрющенко, зазначивши, що житло є критичною необхідністю для кожного. Сьогодні мільйони внутрішніх переселенців перебувають на території України, але незрозуміло, де вони розміщені.
Головні причини повернення
Переселенці, яким не вдалося знайти дешеве житло, змушені виїжджати за кордон або повертатися під окупацію. Варто зауважити, що з листопада 2024 року зробити це стало ще важче, адже через російську території майже не пропускають тих, хто їде туди вперше.
Це не скасовує іншу міграцію, яка відбувається систематично з тими людьми, які вже встигли отримати російські паспорти. Вони більше не перебувають на обліку. Коли повернення українців набуло розголосу, росіяни перестали їх приймати.
Якщо говорити досить широко, то однією з причин є образа, відсутність турботи з боку держави, несправедливість, яка обурює людей. Це спонукає їх повертатися туди, де в них хоча б залишилися домівки та речі, — розповів Петро Андрющенко.
Важливим фактором є те, що люди, які мають певні соціальні виплати, українську пенсію, — можуть повертатися і одночасно отримувати фінансування від України і від Росії.
Яким є життя на окупованих територіях
Росіяни усвідомлюють, що життя на окупованих територіях, їхній розвиток до 2022 року був значно кращим, ніж у Росії. Навіть деякі невеликі селища чи міста виглядали більш конкурентоспроможними, якщо порівнювати з російськими.
Сьогодні без паспорта країни-агресора життя на окупованих територіях неможливе. До 1 січня 2025 року українці, які були зареєстровані й жили в цих районах до 2022 року, мали право на прискорене отримання паспорта. Зараз ця норма перестала діяти. Люди без російського документа вважаються іноземцями.
Тепер у наших людей є 90 днів, щоб покинути територію Росії, або в іншому разі їх депортують. Без документів вони не можуть просити про медичну допомогу, адже іноземцям її не надають, — наголосив Андрющенко.
З ліками ситуація ще гірша ситуація. Теоретично їх можна купити, але препаратів, які потрібні для хронічних захворювань або, наприклад, інсуліну — в аптеках не знайти. Тому зараз найгірше почуватимуться люди, які не отримали російського паспорта і живуть у сільській місцевості. Найімовірніше, їм доведеться виїжджати або їх депортують.
Що має зробити держава
Насамперед подбати про житло для переселенців. Це можна зробити навіть без додаткових тотальних вкладень. Наприклад, роздати муніципалітетам державну нерухомість, якої достатньо у великих містах.
Також повернути громадам право піклуватися про своїх людей. Адже часто військово-цивільні адміністрації не знають, де знаходиться їхня громада. Разом із муніципалітетами та міжнародними партнерами треба переобладнати нерухомість під житло для наших переселенців, — зазначив керівник «Центру вивчення окупації».
Варто розуміти, що йдеться не про будинки чи квартири, а бодай про дешеві чи безплатні гуртожитки. Вони необхідні людям, які не отримують жодної іншої допомоги від держави. Тоді українці перестануть думати про повернення під окупацію.
Треба запустити програму перекваліфікації людей з окупованих територій. Усі, хто виїхали, мають певні професійні навички, які зараз не потрібні. Тому вони змушені шукати найдешевшу і найпростішу фізичну роботу, навіть якщо є кваліфікованими спеціалістами.
Люди з професійними навичками зараз є в Україні. Нам не потрібно нікого з-за кордону. Достатньо знайти їх, швидко перевчити і залучати до військово-промислового комплексу, — наголосив Андрющенко.
Люди можуть і хочуть працювати. Тому рішення, як уберегти українців від повернення до окупантів є, вони очевидні і їх можна реалізувати. На жаль, поки на це наважуються, з кожним місяцем кількість людей, які розчаровуються і виїжджають, — збільшується.
Наскільки важлива психологічна та соціальна адаптація
Про це треба дбати особливо, адже люди змінили не лише місце проживання, а фактично відмовилися від свого колишнього життя. До таких обставин треба звикнути. Переселенці мають відчувати, що їх не кинули напризволяще.
На щастя, здебільшого серед людей ми не бачимо негативного ставлення. Звісно, є винятки, але тотального негативного ставлення до внутрішньо переміщених осіб не фіксуємо, — зазначив керівник «Центру вивчення окупації».
Однак уваги потребує постійна комунікація, щоб люди знали правду і розуміли, що відбувається в їхніх рідних містах. Наприклад, зараз з'являються відео, в яких пропагандисти переконують, що населення нібито чекало на окупантів, навмисно залишилося на цій території. Очевидно, це не так, але дехто може повірити в такі розповіді.
«Тут важливо називати речі своїми іменами, наводити справжні цифри. Наприклад, у місті Курахове донедавна жило близько 500 осіб. А до повномасштабного вторгнення цифра становила 18 тисяч. Це яскраво показує справжнє ставлення громади міста до Росії. Жителі підтвердили, що є частиною України», — наголосив Андрющенко.
Тож як переселенці, так і громади, які їх приймають, мають розуміти, що насправді відбувається і проявляти добре, людське ставлення одне до одного.
