Фото: EPA/UPG Теорія
У травні Міністерство освіти та науки вже під керівництвом Оксена Лісового видало рекомендації стосовно здобуття освіти у школах в умовах воєнного стану. Вони висвітлюють також питання навчання дітей, які зараз перебувають за кордоном.
Отже, розглянемо два випадки.
Перший — дитина навчається паралельно у двох школах: у закордонній очно і в українській дистанційно або на сімейній (домашній) чи екстернатній формі. Вона так чи інакше підтримує зв’язок з вітчизняною системою освіти. З одного боку, після повернення додому реінтегруватися буде простіше. З іншого – ціною є надмірне навантаження на дитину. Надто якщо йдеться про поєднання очного навчання в іноземній школі з дистанційним навчанням в українській, а отже – відвідуванням у ній онлайн-уроків.
Аби вирішити цю проблему, міністерство рекомендує школам для дітей, що вчаться дистанційно:
-
за можливості враховувати під час складання розкладу онлайн-уроків зайнятість учнів протягом дня в закордонній школі;
-
розвантажувати розклад за рахунок предметів, які збігаються в навчальних закладах, і за рахунок виключення з нього предметів на вибір;
-
використовувати асинхронне навчання і платформу для дистанційного навчання “Всеукраїнська школа онлайн”, яка дає змогу опановувати українську програму в зручному режимі.
Під час оцінювання результатів учнів, які навчаються одночасно у двох закладах, відомство пропонує використовувати ті результати, які дитина отримала в закордонній школі. Це стосується предметів, які відповідають українській типовій освітній програмі. Перевести оцінки у 12-бальну систему школа має самостійно.
Фото: EPA/UPG
Предмети, яких діти не вивчали в закордонному навчальному закладі, приміром, українську мову та літературу, історію України, оцінюють учителі української школи.
Способи оцінювання наводять різні, тож легко обрати оптимальний. Понад те, педагогічна рада школи може прийняти відповідне рішення щодо семестрового і річного оцінювання учнів 5–8 та 10 класів за двобальною шкалою, тобто зараховано/не зараховано.
Також щоб зменшити навантаження, за заявою батьків дитину протягом навчального року можна перевести на індивідуальну форму отримання освіти: сімейну (домашню) чи екстернат.
Загалом досвід паралельного навчання в кожного свій. І, звісно, він багато в чому залежить від того, наскільки школа готова робити навчання комфортним для самої дитини і в яких питаннях та наскільки йти назустріч.
Практика
“Уваги до нас з боку української системи освіти взагалі немає. Якби не Ваніне бажання підтримувати зв’язок зі своєю школою в Україні, то і цього мінімуму не було б. Ніхто нічого не вимагає, ніхто нічого не пише. Добре, що в нас спрацьовує людський фактор і є порозуміння з гімназією в Україні. Але якщо виключити тепле ставлення вчительки, через яку ми контактуємо з нашою школою, то комунікації нуль”, — каже Світлана Єгарміна, яка через повномасштабне вторгнення виїхала з 8-річним сином до Фінляндії.
Фото: надано Світланою Єгарміною Світлана Єгарміна
Зараз Ваня ходить до третього класу фінської школи. А паралельно перебуває на сімейній формі навчання в київській гімназії “Потенціал”. Не обривати зв’язки з українською школою було саме його рішенням.
“Якби вирішувала я, то насправді ми відмовилися б від української школи. Коли повернемось, то якось його зарахують назад. А фінська освіта класна. Тут можна просидіти урок на підлозі, а кожна перерва на вулиці — бігай досхочу. Є багато цікавих активностей. Приміром, вони збирали наліпки за виконані вправи. Кожну наліпку батьки конвертували в гроші, які потім відправляли дітям в африканську країну. І це було класно. Ваня зібрав 16 євро. Ми подивилися довідку, що за них можна купити на весь клас олівці і зошити. Йому було важливо знати, на що їх вистачить, чи нормально він назбирав”, — розповідає Світлана.
Але коли вона запропонувала сину піти з української школи, то він засмутився. Виявилось, що йому важливо відчувати себе частиною школи, свого класу, де залишилися його друзі. Тож коли школа проводила опитування батьків щодо форми навчання на наступний навчальний рік, Світлана обрала сімейну.
“Я надіслала в нашу гімназію довідку про те, де навчається син, і заяву на сімейне навчання. Але як з’ясувалось пізніше, вони десь її загубили і вирішили, що я пропала. Пригрозили мені, що підуть до поліції. І реально написали заяву про те, що я зникла разом з дитиною. Надіслали мені її на вайбер. Але ж усі мої контакти в них були. Врешті-решт у ситуації розібралися – і конфлікт вичерпався. Проте спілкування погрозами було дивним”, — каже Світлана.
На щастя, на цьому неприємні сюрпризи закінчилися. Від гімназії Ваня отримує тестові завдання два рази на рік для оцінювання знань і 15-хвилинні консультації вчительки напередодні складання тесту. Для родини це був компромісний варіант, адже повноцінне навчання у двох школах — в одній очне, а в іншій дистанційне — він не потягнув би (уявіть, приміром, чого тільки вартує вивчення англійської мови за фінським підручником. — lb.ua). Але ж і зв’язок з українською школою все ж не втрачено повністю. Учителька з розумінням ставиться до ситуації. Тести легкі, і Ваня не витрачає на них багато часу.
Натомість додатково двічі на тиждень він має платні онлайнові заняття з української мови та літератури з учителькою з України. Бо україномовного середовища не вистачає найбільше. І це, як вважає Світлана, справді проблема для тих, хто планує повертатися. В Україні її поки що не помічають.
Фото: надано героїнею Школа, яку відвідує Ваня в місті Ювяскюля, Фінляндія
Приміром, в інтеграційному класі, в якому навчався Ваня, у вчительки була російськомовна асистентка. А на все місто Ювяскюля, де вони зараз мешкають, є лише одна вчителька української мови, яка викладає у двох школах факультативно. Їздити до неї Світлані з Іваном далеко.
“Тут багато російської. Біженці з України не вимагають послуг українською, не просять українських перекладачів, читають фінський сайт “Yle. Новости”, хоча фіни запустили “Yle. Новини”. З іншого боку, Україна не потурбувалась, щоб тут були якісь, приміром, факультативи з української для дітей. Бо не всі можуть оплачувати заняття, як ми. У результаті діти тут втрачають українську мову. Коли ми всі повернемося, ми привеземо інші мови — німецьку, французьку, але й багато російської, а не українську. І з цим щось треба робити вже зараз”, — каже Світлана.
Ще один момент, який викликає побоювання, пов’язаний з різницею в підходах до дитини в українській і у фінській школах.
“Дитина звикла, що на неї не підвищують голос, ставляться з великою повагою, пояснюють максимально зрозуміло. Дитина може і має питати в учителя. Недавно тут була акція “Мільйон пакетів зі сміттям”. Ваня долучився, збирав сміття. За кожну годину роботи дитині сплачували 1 євро. І він одразу порахував, скільки працював і скільки євро йому мають дати. Пішов до вчительки розбиратися, де його гроші, — сміється Світлана. — Учителька йому пояснила, що гроші є, але їх отримає школа, і на них вони придбають те і те. Тобто є доросла комунікація, а не позиція “відчепися”. Або в нас була ситуація: старші хлопці почали задиратися до Вані. І спочатку я навіть не розуміла, що відбувається. То сумний приходить зі школи, то впав. Потім виявилося, що штовхнули. Я просто сказала вчительці: “Зверніть увагу”. Цього було достатньо, щоб вона запустила програму протидії булінгу і налагодила стосунки між хлопцями. Ризики не в тому, зарахують дитину в українську школу після повернення чи ні. Це все технічні моменти, які, я впевнена, можна буде вирішувати з адміністрацією навчального закладу. А от як сприйматимуть діти свою школу після іншого досвіду і як сприйматимуть їх — це для мене питання”.
Теорія
Тепер розглянемо випадок, коли дитина навчається виключно в закордонній школі. Деякі батьки і хотіли б відмовитися від паралельного навчання в українському закладі освіти, але побоялися піти на цей крок, у тому числі і через незрозумілу позицію МОН у цьому питанні.
У новому документі її прояснили, ще раз нагадавши варіанти здобуття освіти під час воєнного стану дітьми, які вимушено перебувають за кордоном. На першому місці в списку стоїть очне навчання тільки в закладі освіти країни перебування.
Фото: EPA/UPG Українські діти на уроці польської мови в початковій школі в Лодзі, 20 квітня 2022 року.
Далі ще один очевидний момент. Усіх дітей, які повертаються додому, мають зарахувати до шкіл. Для цього батьки або інші законні представники дитини подають відповідну заяву (особисто, електронною поштою або будь-яким іншим зручним способом) до школи. При цьому в міністерстві рекомендують школам не обмежуватися терміном подачі документів, який визначено нормативними документами – до 31 травня.
Важливо, щоб батьки подбали про отримання в закордонній школі, де навчалась дитина, довідки, яка містила б інформацію, зокрема: назву навчального закладу і період навчання в ньому, перелік предметів та кількості навчальних годин, теми, які пройшли, результати навчання, систему оцінювання із зазначенням найвищого та найнижчого балів.
Така довідка не є вимогою, зарахування відбудеться і без неї, проте її мета спростити дитині повернення, оскільки ці відомості школа використає, визначаючи клас, у якому вона навчатиметься. МОН радить школам зараховувати результати навчання з тих предметів, що збігаються у навчальних планах закордонного закладу освіти й українського.
Далі проходження оцінювання. Або тільки з предметів, котрих не було у програмі закордонної школи, або за всіма, що передбачені українською програмою в разі відсутності довідки. Оцінювання мають провести до початку нового навчального року (зокрема й онлайн), але в окремих випадках можна і під час.
Також за заявою батьків учні 1–10 класів мають право повторити навчальний рік.
Практика
Після майже року навчання в католицькому ліцеї у Варшаві Федір Бойко повернувся до Києва. Десятий клас, який він мав би закінчити в Польщі, завершуватиме в Україні.
“Не те що ми планували саме такий сценарій. Так склалися обставини. Син дуже хотів додому”, — розповідає Олександра Пруднікова, мама Федора. Цей навчальний рік у Польщі був для нього складним. Нова мова, непрості стосунки з іншими ліцеїстами, стрес, який переживав у зв’язку із цим, змусили родину прийняти рішення про повернення. Тож з початку травня Федір навчається в десятому класі київської школи.
“Перша проблема, з якою ми стикнулись в українській школі, — це атестація за перший семестр. Бо ж він не вчив української мови, української літератури, історії України. Припустімо, фізику, хімію, математику, інформатику ще можна якось зарахувати (польський ліцей видав нам довідку з поточними оцінками), але з іншими предметами є питання”, — розповідає Олександра.
Попри це в школі пішли назустріч. Напередодні зарахування провели тестування з англійської мови, бо школа спеціалізована. А далі дали підручники – і Федір одразу включився в поточну роботу десятого класу.
Фото: надано Олександрою Прудніковою Олександра Пруднікова із сином Федором
“Зараз він вчиться зі всіма, як іде програма. Так само зі всіма пише контрольні. Думаю, ми правильно зробили, що не стали чекати 11 класу. Бо він і в колектив влився, тож наступного року не буде новеньким, буде вже трішки свій. А водночас має змогу пригадати українську програму”, — каже Олександра.
Оцінок, отриманих у польському ліцеї, Федору ще не зараховували. Адміністрація школи взяла паузу в цьому питанні і шукає варіанти, як це зробити.
“Вирішили, що він має довчитися цей рік, написати контрольні, щоб зняти з нього цю напругу. А десь ближче до 10 червня ми повернемося до питання зарахування оцінок. Можливо, йому дадуть якісь додаткові контрольні або тести. Тут нам пощастило, бо навчання дається йому легко. Він відкриває підручник, читає і все здає. Тим паче, у нас є досвід здачі одного року екстерном, навчання вдома. Тобто нам сказали не переживати і проявили максимальну гнучкість. Це те, що ми називаємо “людський фактор”. Школа максимально налаштована на інтереси дітей. І думаю, що в цьому питанні багато залежатиме саме від закладу і його настрою”, — каже Олександра.
Проблеми в теорії і на практиці
Для збереження зв’язку наших дітей, які вимушено опинилися за кордоном, з українською освітою було зроблено чи не найменше, визнає освітній омбудсмен Сергій Горбачов.
“Зараз я бачу загрозливу тенденцію. За результатами опитування, що ми проводили в серпні минулого року, майже 85% батьків висловлювали бажання повертатися в Україну. Тепер цей відсоток, судячи з того, що є у звітах соціологічних компаній, суттєво нижчий. І нам треба негайно комунікувати з ними, доносити нашу позицію: ми про українців за кордоном не забули, ми вас чекаємо тут і будемо робити все, аби ви повернулися. Бо дуже багато втрачено часу на те, щоб вдавати, що у нас усе добре”, — каже він.
Нові роз’яснення і є спробою почати діалог, якого так не вистачало. Правда і в тому, що школи мали б отримати їх раніше.
“Хоча документ не містить відповідей на всі питання, деякі важливі моменти, що стосуються дітей, які навчаються за кордоном, прояснює”, — говорить Сергій Горбачов.
Фото: mon.gov.ua освітній омбудсмен Сергій Горбачов
Наприклад, дуже часто батьки запитують, чи треба випускникам повертатися в Україну, щоб скласти підсумкове річне оцінювання. Бо для багатьох ця поїздка фінансово обтяжлива, а іноді просто неможлива. Це питання стосується, до речі, і тих, хто навчається тільки в українській школі, але дистанційно. За попереднього міністра в МОН казали: “Хай школи вирішують самі”.
“А школи починали вимагати, щоб люди поверталися, погрожуючи не видати документів про освіту, — каже Сергій Горбачов. — Тепер нарешті маємо рекомендації: заклад освіти може проводити річне оцінювання дистанційно”.
Питання про зарахування оцінок дітей, які навчаються за кордоном, хоча і прозвучало, але все ж залишається відкритим. До речі, батьки вже зараз жаліються, що деякі навчальні заклади відмовляються зараховувати оцінки, отримані в закордонних школах. І змушують здавати всі контрольні за рік, ніби цілий рік дитина ніде не вчилася.
“Про те, що для зарахування оцінок потрібен загальний механізм, директори шкіл, управлінь освіти, департаментів почали говорити ще минулого року. Адже навчальні програми українські та іноземні суттєво відрізняються і за складом предметів, і за термінами проходження матеріалу, і за рівнем складності. Частина предметів може бути об’єднана. Наприклад, фізика, хімія, біологія в деяких країнах складають один предмет “Науки”, — пояснює Сергій Горбачов.
Проте чітких алгоритмів поки що немає, крім того, що кожна школа має переводити оцінки на власний розсуд. А це знову ґрунт для потенційних конфліктних ситуацій.
“Бо батьки приходитимуть і обурюватимуться: “А в тій школі так, чому у вас не так? І як правильно?” — каже директорка однієї київської школи.
Цю проблему в міністерстві визнають. Різниця в програмах однакових предметів — один з викликів, над якими працюємо, каже Євген Кудрявець, заступник міністра освіти і науки України з питань європейської інтеграції. “Оцінка буде зарахована в кожному разі, проте математика в умовній Італії для 5 класу та в Україні можуть відрізнятися. Перший крок тут — виявити цю різницю, адже немає сенсу для кожної дитини окремо зіставляти програми. Хочемо систематизувати цей процес, аби школа, вчитель, дитина та батьки бачили, де є прогалина, могли допрацювати цю тему індивідуально після повернення в Україну”, — говорить він.
З цього випливає наступний виклик. Загалом виставити оцінку не проблема, проблема в знаннях.
Фото: EPA/UPG Дівчинка з України під час заходу, присвяченого українським дітям-біженцям у рамках святкування Дня Незалежності України в Бухаресті, Румунія, 24 серпня 2022 р.
«Ми вже стикалися з подібною ситуацією у 2014 році, коли до нас приходили діти з тоді вже окупованих Луганської і Донецької областей. У них були дипломи за 9 клас “ЛНР” і “ДНР”, яких ми, звісно, не визнаємо. Тож насправді вони не мали документа про освіту. Ми їх приймали в 10 клас, але призначали комісію, екзамени. Діти все розуміли, все знали і все здавали, бо фактично через окупацію в них випали лише кілька останніх місяців навчання. Це не рік пропущений і тим паче не два. Як їх надолужувати?” — каже директорка школи.
На цьому ж наголошує і Сергій Горбачов.
“Для оцінювання можна використати дихотомічну шкалу склав/не склав, як пропонує МОН. Але питання в іншому. Діти навчатимуться в українській школі, а програма в українській школі побудована так, що якщо якийсь ланцюжок випав у вивченні предмета, то потім усі наступні сиплються. Справжня проблема — як наздогнати рік, як дати можливість опанувати теми, що були випущені тим, хто повертається або планує повернення”, — каже Сергій Горбачов.
Діти за кордоном так само мають освітні втрати, оскільки більшість не навчалися (або навчалися на неналежному рівні) в українських школах. А програму закордонної школи складно опановувати через мовний бар’єр. Ті, хто відмовився від паралельного навчання в українській школі, втрачають зв’язки з українською системою. Так само під питанням знання дітей, які навчаються на сімейній формі чи екстернаті. Бо при цьому докладати багато зусиль для навчання мають батьки.
“І нам треба з’ясувати, що втрачають наші діти, які навчаються і в Україні, і за кордоном. Це необхідний крок. А далі просто вкрай потрібні ефективні педагогічні технології: гнучкі програми, які все узгоджували б, інтенсиви з певних предметів, блокова подача матеріалу, компенсаторні заняття. Багато вчителів володіють такими технологіями, просто треба мати сміливість робити те, що не передбачено, але потрібно дітям, — пояснює Сергій Горбачов. — Багато що залежатиме від гнучкості шкіл. І це завжди так було. Школи мають суттєві можливості та вплив — і чимало шкіл ці можливості використовують. Але, на жаль, не всі: деякі свідомо відкидають це, щоб не брати на себе зайву, як вони вважають, відповідальність. Школа має дуже широку автономію. Саме час скористатися нею, не намагаючись перекласти все на дітей і батьків”.
Заповнювати прогалини в міністерстві рекомендують разом з учителем за індивідуальною програмою. Це може також відбуватись і впродовж навчального року.
“У надолуженні освітніх втрат важливо визначити «а що ж саме потрібно довчити». Тож зараз ще один напрямок нашої роботи — це дати вчителям необхідні інструменти, аби цей процес полегшити”, — коментує Андрій Сташків, заступник міністра освіти і науки України.
Фото: Галицький кореспондент Андрій Сташків
Загалом у міністерстві пріоритетними в роботі з дітьми, що навчаються за кордоном, називають три речі. Перше — максимальне спрощення процесу повернення і реінтеграції в освітню систему.
“Нові правила — перший крок, далі будемо спілкуватись зі школами та управліннями освіти, аби ці правила ефективно працювали. Дитина та батьки мають відчути, що їх тут чекають, їхній шлях назад буде легким, ми прибиратимемо перешкоди і надаватимемо більше можливостей”, — зазначає Євген Кудрявець.
Друге — зменшення навантаження для тих, хто навчається паралельно у двох школах. Для цього українським школам рекомендовано з дітьми вивчати лише предмети українського компонента.
І третє. Надати можливості дітям опановувати ці предмети за кордоном.
Фото: mon.gov.ua Євген Кудрявець
“Українська мова, література, історія — те, чого немає в більшості закордонних шкіл, і те, що забезпечує зв’язок з Україною. Тримати цей зв’язок — задача нашої системи освіти. Це і про розширення мережі українських шкіл за кордоном, які матимуть можливість видавати українські документи про освіту, і про онлайн-навчання з цих предметів”, — каже Євген Кудрявець.
Олена Струк, кореспондентка LB.ua
