Усе починалося з води і лавок
Марія хазяйновито крокує довжелезним коридором, де біля окремих кабінетів у черзі сидять військовослужбовці, чимало з милицями.
— Це ще не черга, а так, дві-три людини, — зазначає вона.
Фото: Макс Требухов Одним з перших запитів від закладу, який виконали волонтери, була заміна лавок
Підстав не вірити ми не маємо, бо Марія однією з перших пішла перевіряти умови, у яких проходять ВЛК поранені, після хвилі, яка прокотилася соцмережами на початку 2023 року. Тоді старший солдат (нині офіцер) Мирослав Откович поскаржився на черги перед кабінетами, відсутність місць для сидіння й жахливу вбиральню в медичному центрі ЗСУ у Львові. До нього підключилися військові з інших міст, а також закликали небайдужих перевірити, якою є ситуація в інших медзакладах.
— Коли я про це дізналася, то виявила, що у Києві, зокрема, вже є чат людей на 15. Наприкінці лютого ми з учасниками прийшли познайомитися з керівництвом та поговорити про запити. Вони показали, що потрібно, яких господарських товарів не вистачало. Був також запит на лавочки для сидіння., — пригадує Марія.
Першою допомогою були 13 бутлів води, бо кулери на місцях є, в приміщенні спекотно, а пити людям нічого. Далі зібрали гроші й закупили зручні м’які лавки. Узагалі, каже волонтерка, спочатку здалося, що роботи не так багато, але коли роздивились уважніше, зрозуміли, що вони тут надовго.
Двері в новий світ
Марія підходить до дверей без позначок. Жартує, що це двері в новий світ. Хоча без жартів: для цього закладу так точно, адже за ними — відремонтована інклюзивна вбиральня, яка ще 9 місяців тому була такою самою, як інші: з високими сходами, на які й на здорових ногах вибратися непросто, та діркою в підлозі замість нормального унітаза.
— Військові часто кажуть, що в багатьох медзакладах немає нормальних вбиралень. Мене дуже вразила розповідь бійця, який проходив реабілітацію та вперше нормально сходити в туалет зміг лише на п’ятий місяць. Це ж тільки уявити, що переживає людина з ампутацією, коли вона з таким зіштовхується. Це точно не про повагу до тих, хто віддає своє здоров’я, сили, життя за те, що ми тут стоїмо, — пояснює Марія.
Фото: Макс Требухов
Фото: Макс Требухов
Фото: instagram.com/dostup.foundation/ Як було до. Нині в такому стані всі інші вбиральні закладу
Щоб отримати дозволи на ремонт, у серпні минулого року команда вирішила зареєструвати фонд. Назву придумали за один вечір, організували і подали документи за три дні. Процес погоджень зайняв не один місяць.
У пакеті з вбиральнею почали ремонт і в гардеробній.
— Коли ми тільки прийшли сюди, надворі ще було холодно й військові в черзі чекали з куртками, хто з баулами, рюкзаками. Тому вже цього холодного сезону вони зможуть залишити верхній одяг у гардеробній. А рюкзаки навіть зараз — для цього ми задумали шафи й полиці різних розмірів. Чергуватиме тут людина від медзакладу, — пояснює Марія.
Фото: Макс Требухов
Фото: Макс Требухов
Вона показує фото до, де все заставлене радянськими поламаними вішаками й більше схоже на складське приміщення. А попід стелею — іржава труба, обшита пластиком. Тому ремонт почали з її заміни.
– Ми поміняли її з цього краєчка до головного стояка в найближчому туалеті, бо просто поміняти шматок труби було б дуже тупо. У коридорі вона не трималася за стінку, і ми боялися, що в якийсь момент просто комусь на голову впаде чи потече, — зазначає Марія.
Останній штрих перед тим, як відкрити приміщення для відвідувачів, — повісити таблички з написом «Туалет» на дверях і про те, що відремонтували його за кошти небайдужих громадян. І готово. Для команди це визначний день, адже сил у цей ремонт вклали чимало. Як і нервів.
Фото: Макс Требухов
Фото: Макс Требухов
Проєкт обійшовся в майже 2 млн грн. За цей час фонд не раз критикували — за недешеві смітники, підвісні унітази або модний ремонт «як у кав’ярні». Марія пояснює, що переробляти довелося чимало, усе робили згідно з державними будівельними нормами, а сантехніку обирали якісну, щоб на роки, адже щомісяця через медзаклад проходить багато людей. А щодо модного ремонту, то це питання грамотного підходу й планування.
У розмову включається чоловік, який відповідав за команду ремонтників. Сам він — військовослужбовець, у Збройних силах ще з часів АТО. Отримав поранення на війні, тож розумів, як треба робити правильно.
— Потрібно було взяти якісне, практичне й не за всі гроші світу. А перед кожною людиною, яка нам донатила на цей збір, я можу особисто відзвітувати за кожну гривню. І гарний ремонт — це не розкіш. Коли люди заходять у туалет на заправці, чомусь вони не кажуть «вау!». То чому так само людина тут не може зайти в нормальний і комфортний туалет? — дивується підрядник.
Фото: Макс Требухов
Фото: Макс Требухов
Гостинці від військових
Коридором далі нас зустрічають усміхнені дівчата. Тут точка з чаєм, кавою та батончиками. Поряд — диван, де відпочивають військові. Та для них це більше, ніж просто випити чаю, це про людське ставлення і спілкування.
— Щодня через нас проходить дуже багато людей з різними обставинами, у різних ситуаціях. Тому розуміємо, що в якийсь момент треба пожартувати, щоб підтримати, десь вислухати. Бо військові часто підходять просто навіть поговорити й розповісти про якусь ситуацію, про сім’ю, домашніх улюбленців, — розповідає Каріна, яка долучилася до команди ледь не з перших днів роботи.
Фото: Макс Требухов
– Військові на початку питали, хто ми. Ми казали, що небайдужі громадяни. Питали, де про нас почитати можна. Перший час багато хто запитував, скільки це коштує. І досі буває намагаються дати гроші — ткнути в руки і втекти. Ці гроші, звісно, йдуть у фонд на наступні закупівлі, — додає її колежанка, співзасновниця фонду Даша.
Фото: Макс Требухов
— Часто приходять подякувати. У мене вже цілий список є, чим нас пригощали — від цукерок, яблук, пиріжків, домашньої чурчхели до крафтового шоколаду. А якось військовий приніс батон, каже: «На бутерброди вам буде», — сміється Каріна.
Чергують дівчата щодня. У чаті на 150 волонтерів наприкінці тижня складають графік — три зміни по три години. Дві людини на каві, дві — на ксероксі. На ксероксі черга немаленька. Тут дівчата безоплатно копіюють документи для військових, щоб їм не довелося шукати деінде. А також це нагода допомогти неабияк зекономити час, нерви, гроші, бо стоси паперів доводиться робити немаленькі.
Фото: Макс Требухов
Фото: Макс Требухов
Кожна волонтерка перед тим, як приступати до роботи, отримує інструкції, як діяти, якщо комусь стане зле, куди звертатися по допомогу. Також відвідують тренінги з домедичної допомоги і дехто при собі має аптечку.
— Також я пройшла, наприклад, тренінги від проєкту «Як ти, брате?», де розповідають, як спілкуватися з військовими, як підтримати тих, хто втратив близьку людину, — зазначає Каріна.
Крім того, дівчата створили список волонтерів, які знають не лише англійську, а й інші іноземні мови. А на ксерокс склали базовий словничок, щоб не було затримок у комунікації.
— Десь на початку нашої роботи прийшли військові з Колумбії, які розмовляють іспанською. Пощастило, що Каріна теж знає іспанську. То вони були сильно вражені рівнем сервісу. У нас тепер є навіть внутрішній жарт «Прийшли колумбійці, шукають Карину», — сміється Марія.
Каріна пригадує, як до них звернулися від медзакладу по допомогу для британців, які проходили ВЛК.
— І одна волонтерка супроводжувала їх упродовж усього процесу, по всіх кабінетах і сама дізналася, який це має вигляд, — зазначає волонтерка.
Фото: Макс Требухов
За межами волонтерства всі вони мають роботу. У Даші художня освіта — працює у видавничій сфері; Марія — експертка з комунікацій і працює над окремими проєктами; Каріна — у сфері реклами, досліджує цільові аудиторії. Чимало членів команди працюють в айті, є волонтерка, яка грає в театрі.
— У нас дуже різні люди, повний набір. І склалося дуже дружнє ком’юніті. Разом ходимо на документальні фільми, зустрічаємось раз у квартал обговорити, як наші справи. Маємо власного гіда, яка організовує нам екскурсії по горах. Усі супердружні, розуміючі й у будь-якій ситуації готові підставити плече, — хвалить колег по волонтерству Каріна.
Коли запитую дівчат, як поєднують волонтерство з роботою й усе встигають, саме підходить Ліна — вона відповідальна за графік чергування.
— Як ми встигаємо? Ніяк. Це якщо чесно. Ти просто підлаштовуєш свій графік. Буває, тут і робочі зідзвони проводимо. Хтось допрацьовує ввечері або вночі. Підміняємо одне одного в разі чого. Хтось може підскочити забрати продукти, що доставили, хтось дорогою щось забирає. Але немає такого, що немає людей, ми закрилися й усе, — пояснює вона.
Фото: Макс Требухов
Так у когось фонд займає три години на тиждень, а в когось ледь не весь день. Наприклад, у Марії.
— Спершу я проводила тут цілі дні. Зараз часу забирає по-різному — від години до 10 на добу, буває, сиджу за якимись звітами до другої ночі. В інших співзасновниць — Саші й Даші — ситуація подібна. Жартуємо з ними, що ми така Гідра благодійності, — сміється Марія.
Є волонтери більш активні, є менш. Є такі, які відгукуються на прохання щось відвезти чи допомогти розвантажити. Кількість активних постійно змінюється, кажуть дівчата. Хтось йде, додаються нові. У травні прийшло аж вісім нових людей, бо зазвичай чотири-п’ять.
Лєра — одна з новеньких. Сьогодні її перше чергування.
— Побачила сториз знайомої і теж захотіла долучитися. Написала Ліні, вона скинула всі інструкції. Перше чергування проходить весело, усім треба поговорити. Дівчата казали, що ми вже пройшли одну запару, але я навіть не помітила. Разом веселіше, — ділиться вона.
Фото: Макс Требухов
Фото: Макс Требухов Лєрине перше чергування
Поки ми говоримо, підходить Каріна, сміється й показує дволітрову пляшку з домашнім молоком:
– Це те, про що я казала! Список поповнився, будемо думати, як ділити.
Наймолодша амбасадорка
Попри те, що волонтерів, дотичних до фонду, є чимало, не менше в команди й планів — у вже виділеному приміщенні облаштувати лаунж-зону з кондиціонером і диванами, зробити нормальні сходи на другий поверх, допомогти покращити інформаційну навігацію в закладі.
— Не вистачає тільки людей, які долучаться фізично або задонатять на ці плани, — зазначає Марія, розклеюючи наліпки з номерками на вішаках у гардеробній.
Фото: Макс Требухов
Коли робили ремонт, каже, зверталися до великих компаній по допомогу. Утім чимало хто просто проігнорував повідомлення. Крім того, бували моменти, коли збір рухався дуже повільно. Це засмучувало.
— А в тебе ще й сили на нулі й зверху кажуть: «Чому ви такий дорогий туалет робите?». Я, чесно, плакала. Та відчай минув, коли нас люди почали більше підтримувати. Наші волонтери й друзі відкрили допоміжні банки. Без них ми, мабуть, й досі збирали б гроші. У нас є історія, як одна наша амбасадорка, Іра Ніколайчук, відкрила збір на 150 тис., коли була на 9 місяці вагітності. Одного дня вона мені пише: «Почалось, я їду в пологовий, але в мене ще не закритий збір, моя задача — закрити до того, як народжу». І поки вона була в пологовому, розповідала історії, просила донатити. І таки встигла — через пару годин народила Міру. Ми жартували, що це наша наймолодша амбасадорка, — ділиться Марія.
Та все ж фонд уже має список брендів, яким вдячний за допомогу, — це і виробник батончиків, який надав їм знижку 50 %, і виробник чаю. Допомога неабияка, адже щомісяця фонду доводиться окремо збирати на поточні потреби близько 200 тис. грн. А виробник плитки для підлоги надав її безоплатно — і на вбиральню, і на гардеробну.
Фото: Макс Требухов
Узагалі знайти постачальників тієї самої води, вершків, господарських товарів, паперу для ксерокса було завданням із зірочкою. Фонд принципово шукав українських виробників або тих, хто не торгує в Росії. Чимало варіантів відкинули саме із цієї причини, бо хтось це робить відкрито, а хтось — тихцем.
— Але мені хотілося б, щоб список тих, хто нас підтримує, був більшим, бо в нас є що робити: інші туалети, інше крило. Ми вже маємо позитивний приклад, з ним можемо йти далі. Бо розуміємо, що для бізнесу скинутись 2 млн на ремонт може бути не так важко, як окремо збирати по людях, — упевнена Марія.
Якщо ви хочете підтримати роботу фонду — ось сторінка Марії у фейсбуці, а тут сторінка «Доступу» в інстаграмі, де також є реквізити для допомоги.
Унікальний досвід
Крім планів у конкретному медзакладі, фонд має глобальнішу мету — сформувати мережу осередків по різних містах України. Так досвід Києва вже перейняли волонтери в Дніпрі. У Львові команда «Доступу» хоче відновити роботу, для цього нині шукають координатора. А команду в Полтаві хочуть узяти під своє крило. Там волонтери працюють уже рік і, хоч їх не пускають на територію медзакладу, все одно продовжують привозити воду, господарку.
— Усе залежить від керівництва на місцях. Нам дуже пощастило, що тут люди розуміють, що відбувається і для кого це робиться. Мені дуже хотілося б, щоб керівники закладів розуміли, що ці люди не хочуть нашкодити, а хочуть допомогти, — наголошує Марія.
А досвідом команда «Доступу» готова ділитися вже й не лише з волонтерами. До фонду вже зверталися зі сфери готельно-ресторанного бізнесу, щоб зрозуміти, як надавати військовим хороший сервіс і підтримку.
— Зараз маємо унікальний досвід, як ніхто інший. Нам про це говорили дуже багато людей, навіть непублічно ті, хто працює в міністерствах. Ми були свідками, як запускали електронні черги, і бачимо, що можна покращувати. Тому зараз хотілося б більше цієї взаємодії з державою, бо маємо інституційну спроможність до цього і цей досвід можна масштабувати на інші заклади, — пояснює Марія.
Фото: Макс Требухов
Зізнається, чи не найчастіше доводилося чути питання «А чого держава цього не робить?». На це в засновниці фонду відповідь проста:
— Мені дуже подобається фраза Тараса Чмута, що держава — це ми. І ми маємо розуміти, що держава в таких масштабах і за таких обставин не завжди може це тягнути. Тому громадянське суспільство має підстраховувати, де може.
Результати своєї роботи, каже, вона з командою бачить щодня, і це мотивує.
— Ми тут стали каталізатором змін. З елементарного на початку — коли замінили лавки, медзаклад замінив покриття на підлозі. А зараз навіть лікарі стали місцями відчутно добріші — це самі хлопці нам розповідають, — додає Марія.
Мотивує і розуміння, для кого вони це роблять.
— Коли нас критикували за дорогий туалет, закидали, що на ці гроші можна купити «мавіки» чи машини. Я відповідала: окей, сьогодні ці військові на фронті, а завтра прийдуть сюди — і вони потребуватимуть можливості нормально сходити в туалет. У мене багато друзів проходили тут ВЛК. І буквально кожен з нас може опинитися тут завтра, — акцентує засновниця фонду.
А тим, хто хоче долучитися до системного волонтерства, Марія дає декілька порад: розуміти, для кого й для чого ти це робиш, заручитися командою та дотримуватися правила «спочатку маску на себе».
— Це важка робота, потрібна емоційна включеність, і це забирає ресурси. А щоб віддавати іншим, потрібно наповнюватися самому. Коли ти виснажений, не можеш бути ефективним, бо втрачаєш фокус. А щодо можливостей — хто хоче, той знайде. Їх багато, просто треба роззирнутися. Хочеш — працюй з нами, хочеш — допомагай армії, дітям чи тваринам. Головне — розібратися для себе. Рік тому ми були просто людьми, яким не байдуже, а за цей рік стали фондом, якому не байдуже, — зазначає Марія.
Фото: Макс Требухов
Фото: Макс Требухов
Катерина Амеліна, кореспондентка LB.ua
