До справи були залучені 54 механізована бригада імені гетьмана Мазепи, 80 окрема десантно-штурмова бригада зі Львова, штурмовики з 3 бригади, підрозділи білоруських добровольців з полку імені Кастутя Калиновського і Литовський легіон. Саме останній забезпечив якісну повітряну розвідку з БпЛА і викошував ворожу техніку ударними дронами.
Фото: 3-тя окрема штурмова бригада
Проти нас намагалися утримати ці два села 57-ма, 72-га, 85-та ОМСБр, 31-ша і 83-тя ОДШБр противника. Хто був whо? 57-та бригада з Бікіна Хабаровського краю, 72-га сформована минулого року у складі 3-го АК, 85-та – сепари з Луганщини; представники плавців у фонтанах (десантники. – LB.ua) – з Ульяновська та Уссурійська. Тобто цілком собі притомне угруповання, хоч уже й бите в попередніх боях. Щоб розібратися по-чесному, то російська «бригада» під Бахмутом – не 2–2,5 тисячі бійців, а 1,5 тисячі в кращому разі, причому траплялися «бригади» з 500–700 вояків і навіть 120.
Співвідношення сил: на 3,5 наші бригади – 5 бригад противника, тобто оборонятися можна, а наступати – утопія.
Фото: Institute for the Study of War
Складно сказати, коли наступ розпочався як такий. На початку вересня війська ОСУВ «Хортиця» перерізали 72-й бригаді противника, яка обороняла Кліщіївку та Андріївку, можливість постачатися з Бахмута та відступати в разі потреби в північному напрямку. Російське військове командування проґавило цю небезпеку, а наші, навпаки, не форсували подій – досить нехитрим способом дозволили противнику загрузнути в Кліщіївці: обстріли, локальні штурми з різних напрямків і постійні втрати спонукали ворожий штаб нескінченим потоком закидати в Кліщіївку поповнення, нарощуючи щільність бойових порядків і паралельно ускладнюючи управління цим салатом з підрозділів і їхнє постачання. 31-ша бригада підтримувала 72-гу вогнем з позицій у лісосмузі на північ і північний схід від Кліщіївки, виділяла поповнення. Інші учасники драми оборонялися на півночі.
Генерал Сирський терпляче чекав. І дочекався.
Діряве небо Криму, або Звідки падає каміння?
Потужним раптовим ударом штурмовики і десантники змусили 72-гу відступати на Андріївку, котра стала бригадною могилою: вхід у село є, а виходу немає. Залізничні колії виявилися нездоланною перешкодою для ворожої бронетехніки (командир 72-ї регулярно гнав туди солдатів збудувати настили, щоб вивести хоч частину бойових машин), а місцевість навколо Андріївки була під щільним вогневим контролем ОСУВ «Хортиця». Тому відходячи, ворог зазнав болючих втрат на відкритій місцевості. Пам’ятаємо, що противник нарощував щільність бойових порядків? Ось вони всі і зібралися в Андріївці, перетворившись на шикарну ціль. Меншу частину 72-ї бригади відрізали та заблокували в руїнах будинків у північній Кліщіївці. Подальший епізод з нашим БпЛА з гучномовцем (пропонували здатися), виповзання виснажених боями і деморалізованих ворогів, вогневий наліт російських мінометів по своїх же бійцях, котрі вирішили скласти зброю, бачили, мабуть, усі.
Штурмова група 2 механізованого батальйону 3 ОШБр бере чергову групу полонених, тим часом противник, розуміючи, що село втрачене, а його бійці масово здаються, наказує відкрити «огонь по своим». Дим розсіюється – усі наші цілі, один полонений на шматки, двом пощастило, їх виводять жити.
Тупик в Андріївці почав перетворюватися на братське поховання числа 18-го. Через насип проскочило буквально кілька БМП, усе інше вибивали, як у тирі, артилерія ОСУВ «Хортиця» та ударні БпЛА Литовського легіону. Спроба 4-ї ОМСБр «Народної міліції ЛНР» підійти з протилежного боку залізниці відбили артою і дронами. На південь від Андріївки Литовський легіон виявив кадирівців, атакував їх з повітря. Утративши близько 5 осіб убитими, ворог побіг у Курдюмівку. Росіяни в боргу не залишилися і знову вдарили з арти по своїх і в Андріївці. Уцілілі мали три варіанти дій: здатися якнайшвидше, загинути від «дружнього вогню» або розбігатися по насадженнях навколо села через ними ж улаштовані впродовж місяців оборони мінні поля. Декому таки вдалося вийти до Курдюмівки. У полон нашим штурмовикам здався командир батальйону та до взводу його піхоти. Лише за добу противник втратив декілька сотень бійців 200-ми.
Увечері 18 вересня командування ворога вирішило контратакувати Кліщіївку, кинувши туди залишки 31-ї ОДШБр і 1442-й МСП ТрВ (укомплектований чмобіками з Барнаула), ясна річ, без штрафбатів воювати ніяк, традиція така, тому прибув загін «Шторм-Z». З нульовим результатом, але з втратами і чималими. Російські штаби стабільні в нерозумінні тактики мобільної війни, тому раз за разом кидали в позбавлені тактичного сенсу атаки нові і нові війська, розтринькавши резерви. Скільки ще людей ворожі полководці заженуть в українські чорноземи на північ і північний схід від Кліщіївки – загадка. Тактика ворога незмінна з часів початку штурму Бахмута: вогневий наліт, одразу за ним – кидок взводу піхоти від найближчого лісонасадження до околиці села через поле. Усі, хто вижив у цій олімпіаді, повертаються в насадження. І так до закінчення бігунів.
Тактичні результати боїв за Кліщіївку та Андріївку 12–18 вересня:
– 72-га ОМСБр остаточно розбита, бригадою вона є лише за назвою, убито всіх командирів батальйонів, багатьох штабних офіцерів, включно з начальником розвідки;
– 57-ма і 85-та ОМСБр зазнали важких втрат, втратили практично весь старший командний склад;
– 31-ша ОДШБр – командир бригади полковник Андрій Кондрашкін загинув, значні втрати офіцерського складу, чисельність залишків – ті самі 500–700 осіб переважно з підрозділів забезпечення;
– 83-тя ОДШБр – картина приблизно така, як у 57-й і 85-й, багато старших офіцерів зникли безвісти (побічка від давньої радянської любові особисто очолювати будь-яку фігню рівня від відділення до бригади, адже ніхто не довіряє підлеглим);
– моральний дух усього угруповання противника на Бахмутському напрямку близький до нуля, ще не бунт, але невдоволення та кількість дезертирів зростають;
– втрати противника не надають до оцінювання – ми й не збираємося рахувати їх, бо не на часі; кадри ворожих штабів шукають приблизно 1300 людей, чий статус після боїв за два села невідомий.
Фото: 80-та окрема десантно-штурмова бригада
Прорив “лінії Суровікіна”. Як просувається наступ на півдні
Оперативні результати:
– втрата бригади і втрата бойового потенціалу ще чотирма, включаючи дві «елітні», суттєво послабила угруповання противника в операційній зоні загалом;
– утворився широкий провал у російському фронті оборони на південь від Бахмута;
– загроза втрати противником Курдюмівки – важливого вузла оборони;
– вихід військ ОСУВ «Хортиця» на північні околиці Горлівки;
– погіршення загальних перспектив утримання противником Бахмута: під вогневим контролем Сил оборони – всі комунікації гарнізону, крім дороги на Покровське, хоча обстріляти колону наші можуть і на цьому шосе;
– зменшення чисельності гарнізону Бахмута внаслідок безглуздих контратак на Кліщіївку без можливості оперативно поповнити його;
– суттєве погіршення логістики військ на Бахмутському напрямку, що помітно знизило інтенсивність вогню ворожої артилерії;
– перспектива втрати противником Бахмута стає тактичною, а Горлівки, плюс вихід ОСУВ «Хортиця» до Попасної та Кадіївки – оперативною;
– виникає загроза всій лінії оборони противника в Донецькій області.
Основний тягар узяла на себе 3 окрема штурмова бригада Сухопутних військ. Вона стала бригадою під час боїв на Донбасі 2022-го, укомплектована переважно ветеранами полку «Азов», тобто професійних військових там не те щоб багато. Утім російське професійне військо не спромоглося щось протиставити воякам з нешаблонним тактичним мисленням.
Фото: 3-тя окрема штурмова бригада
За оцінкою російського штабу на Бахмутському напрямку (тут воює угруповання військ «Восток», тобто основа КП – штаб Східного ВО з Хабаровська), ситуація в районі близька до критичної, хоча масштабів поразки ворог, здається, ще не усвідомлює.
Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій
