Війна – не привід опускати руки й відмовлятися від втілення своїх ідей у життя. Так вважає 39-річний Юрій Лисенко з Оріхова, який під час повномасштабного російського вторгнення започаткував у прифронтовому Запоріжжі власне підприємство з виготовлення ігрових комплексів і кігтеточок для котиків під брендом Kote.zp. Допоміг у цьому фінансовий грант від урядової програми «Власна справа».
Зараз попри виклики воєнного часу підприємець з дружиною успішно розвиває бізнес, підтримуючи економіку громади, допомагає притулкам для тварин та планує відкрити спеціалізований магазин з товарами для домашніх улюбленців.
«Перший Запорізький» поспілкувався з Юрієм Лисенком та дізнався, як виникла ідея розпочати власну справу, як вдалося отримати грант та з якими викликами довелося зіткнутися під час роботи. Про все це – далі у статті.
Ще з дитинства – з творчим баченням і підприємницькою жилкою
Юрій Лисенко народився у Запоріжжі, однак значну частину свого життя провів у місті Оріхів, звідки родом його батьки. Там він мав власний будинок і разом з дружиною Маргаритою виховував своїх двох дітей – сина Матвія та доньку Аріну.
За освітою Юрій – провідник пасажирських вагонів. Але все своє життя чоловік працював будівельником. Починав у цій галузі з найнижчої кар’єрної сходинки – як підсобний робітник. А з часом, завдяки наполегливості та бажанню розвиватися, підвищував свою кваліфікацію, здобував нові знання та навички. Як розповідає чоловік, у нього завжди було творче бачення та підприємницька жилка. Ще змалку Юрій любив креслити та майструвати.
«Мене завжди тягнуло до того, аби щось створювати. Тому свого часу я і обрав роботу на будівництві», – говорить чоловік про своє захоплення.
Незадовго до широкомасштабного вторгнення російських окупантів в Україну Юрій разом із сім’єю переїхав до Запоріжжя. У цьому місті він працював у друзів, які мали власну студію друку на полотні. Чоловік допомагав їм складати та перевозити фотокартини.
Юрій розповідає, що напередодні вторгнення багато чув про те, що Росія зосередила свої війська на кордоні з Україною, але, як і більшість українців, до останнього не вірив у початок наступу, тож і далі планував своє життя. Аж раптом рано-вранці 24 лютого 2022 року Юрію зателефонував друг і схвильовано повідомив: «Почалася повномасштабна війна. Збирайтеся. Їдемо».
Юрій з дружиною швидко зібрали сина та доньку, яким на той момент було 12 та один рік відповідно. Куди саме їхати, вони гадки не мали. Вже на заправці на виїзді з міста вирішили, що прямуватимуть до Яремче на захід країни. З собою везли картини, які залишалися в авто.
Чоловік ділиться: той день відчувався, немов страшний сон, який мав би закінчитися, але все ніяк не закінчувався. Всю дорогу сім’я мовчала. Над ними нависло цілковите нерозуміння того, що вони далі робитимуть та що на них чекає попереду.
«Ми 1200 кілометрів проїхали, наче у якомусь тумані», – пригадує свій стан у перший день російського вторгнення Юрій.
Повернулися до Запоріжжя у розпал війни
У Яремче сім’я Лисенків пробула два тижні, а після вирішила повернутися назад до Запоріжжя. Саме тоді, коли на Запорізькому напрямку якраз тривали запеклі бойові дії, і російські загарбники продовжували захоплювати та нищити міста та села в області.
«Повертатися не боялися. Навпаки нас тягнуло додому», – ділиться Юрій. Він переживав за своїх батьків, які так і не наважилися покинути рідний Оріхів і досі залишаються жити поблизу лінії фронту.
«Вони вже нічого не хочуть й нікуди не збираються їхати. У них безнадія. Якщо мені 39 років, то мої батьки літнього віку. Вони хочуть лише миру, спокою і нормальної пенсії. А кудись переїжджати – у них уже немає на це сил», – розповідає підприємець.
Фото: Дмитро Павловський
Місто Оріхів постійно потерпає від ракетних і дронових атак російської армії. Централізованого газо- та водопостачання там немає вже більш ніж як два роки. Юрій говорить, що поспілкуватися з батьками йому вдається лише тоді, коли у тих з’являються світло й зв’язок. Доставити гуманітарний вантаж оріхівцям для волонтерів стає дедалі складнішим завданням. Та попри всі труднощі й небезпеки у зруйнованому Оріхові досі залишається ще понад тисяча мешканців – близько 10% від довоєнної кількості жителів.
«Оріхів був дуже комфортним містом. Люди, які вперше приїздили до нього, одразу відчували домашній затишок. Там багато зелені, велика річка Конка, в якій можна порибалити. Розваг – мінімум, але все охайно і красиво. Чудова архітектура, хороші школи. До повномасштабного вторгнення Оріхів розвивався. У місті було багато молоді. А тепер боляче дивитися на те, у якому він стані, і невідомо, чи відновиться після закінчення війни», – з сумом каже Юрій.
Перший час після повернення до Запоріжжя чоловік не знав, чим займатися. Вся робота у місті зупинилася. Втім поступово ситуація поліпшилася, і Юрій продовжив працювати у фотостудії складальником картин.
Перші кігтеточки Юрій Лисенко робив у себе на балконі
Чоловік розповідає, що у друзів у студії залишалися картонні тубуси, на які були намотані полотна. Йому було шкода викидати ці залишки матеріалів, тому він почав роздумувати, як використати їх з користю.
«У мене виникла ідея, що з ними можна зробити. Я побачив, як в інтернеті продають кігтеточки для котів – конструкції, що являли собою тубуси, обмотані джутом. Вирішив теж замовити пару метрів джуту та у себе вдома, сидячи на балконі, робив дряпки. Спочатку для своїх друзів, а потім уже вирішив виставити перший виріб на продаж», – розповідає чоловік про те, як власноруч починав робити продукцію влітку 2023 року.
Юрій Лисенко зумів перетворити ідею у власний прибутковий бізнес
Після першої успішно проданої кігтеточки подружжя вирішило започаткувати власну справу з виготовлення ігрових комплексів для чотирилапих. Для цього Юрій одразу зареєструвався як фізична особа-підприємець. За словами чоловіка, йому важливо було працювати прозоро – платити податки і підтримувати таким чином економіку запорізької громади.
«У нас уже так заведено: якщо ми щось робимо, то робимо це чесно. Так і йдемо по життю», – розповідає Юрій про свою філософію.
Грант «Власна справа» допоміг підприємцям реалізувати мрію
Про фінансовий мікрогрант у межах урядової програми «Власна справа» подружжя Лисенків дізналося з інтернету.
«Моя дружина якось побачила оголошення і каже: «Ну що, спробуємо?». Ми раніше ніколи не подавали заявки на гранти, тому й не сподівалися, що у нас щось вийде. Але все ж таки наважилися», – пригадує Юрій.
Правильно описати ідею й скласти детальний бізнес-план чоловікові допомогла знайома бухгалтерка. Вже за тиждень Юрій отримав позитивний результат від Запорізької обласної служби зайнятості.
«Мені ввечері вдома прийшло повідомлення на телефон. Я здивувався. Кажу дружині: «Ріто, нам грант погодили!». Спочатку не могли в це повірити. Зраділи, обійнялися, – розповідає чоловік про те, як дізнався про надання гранту. – Якщо чесно, були змішані почуття. Радість і страх одночасно. Страх, бо не знав, як правильно розпорядитися коштами. А радість – від розуміння, що грант допоможе нам стартувати. Я був впевнений, що у нас все вийде – що будуть і замовлення, і продажі, і все інше».
На отримані 146 тисяч гривень Юрій Лисенко придбав необхідне електрообладнання та матеріали для виробництва.
«Найбільше потребували електроінструментів, тому що нам доводиться працювати з ДСП та деревиною. Були потрібні навіть такі дрібниці, як шуруповерт. Також купили циркулярну пилу й компресор. А ще джутовий канат. Він дорогий, адже виготовляється з натуральних волокон. Ми одразу закупили десять кілометрів у бобінах. І тканину велюр «антикіготь», – розповідає підприємець.
Завдяки фінансовій допомозі від держави підприємці орендували й переїхали у більше приміщення. Іншу частину грошей вклали в рекламу та розробку власного бренду Kote.zp. Також Юрій Лисенко працевлаштував до себе підсобним робітником на підприємство учасника бойових дій з Оріхова Ігоря Васильєва. Вони познайомилися, ще коли обидва працювали на будівництві.
Юрій Лисенко за роботою разом з Ігорем Васильєвим
Як розповідає Юрій, до 24 лютого 2022 року Ігор перебував за кордоном, але з початком повномасштабної російської агресії повернувся в Україну, оскільки в Оріхові у нього залишалася сім’я. Чоловік одразу вступив до територіальної оборони, а згодом добровільно приєднався до лав Збройних сил. Він боронив українські землі, доки у 59 років у нього не стався другий мікроінсульт. Після отриманої інвалідності ветеран війни демобілізувався й вирішив залишитися у Запоріжжі. А Юрій Лисенко допоміг йому адаптуватися, надавши роботу.
Більше, ніж просто бізнес: як Kote.zp турбується про котиків та допомагає притулкам для тварин
Сьогодні підприємство Kote.zp виготовляє різноманітні види дряпок, лазалок, будиночків та багатоповерхових ігрових комплексів – від невеликих моделей до розмірів, що сягають зросту дорослої людини. Вони обладнані сходинками, лежаками та гамаками для пухнастих улюбленців. Проєктує усі вироби сам Юрій. Допомагає йому у цьому дружина, говорить підприємець: «У неї також творче бачення. Ми разом все придумаємо та обговорюємо». Для виготовлення своєї продукції використовують екологічно чисті матеріали. Крім того, Kote.zp створює комплекси за індивідуальними побажаннями клієнтів.
«Люди пишуть нам свої побажання, а ми малюємо ескіз і надсилаємо їм. Якщо їх все влаштовує – приступаємо до виготовлення. Є можливість зробити індивідуальний розмір, колір тощо», – говорить Юрій. За його словами, замовлення від власників чотирилапих надходять щодня, тож трудяться підприємці не покладаючи рук.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Посмотреть эту публикацию в Instagram
З початком широкомасштабної війни зросла кількість українців, які виявили бажання прихистити у себе покинутих або врятованих з території бойових дій тварин. Збільшилося й внутрішніх переселенців, які переїхали до міста разом зі своїми домашніми улюбленцями. Відтак Kote.zp намагається створити комфортні умови для котиків, щоби вони добре себе почували. Багатьом із них потрібні дряпки та ігрові комплекси, аби вони могли задовольнити свої природні потреби, а також безпечно гратися й не псувати меблі й інтер’єр у домівках.
Юрій Лисенко також неодноразово допомагав на волонтерських засадах різноманітним притулкам для тварин з різних куточків України.
«Нам телефонують і запитують, чи є у нас щось для них. Просять зробити ту чи іншу річ. Ми за можливості виготовляємо й інколи просто віддаємо, нічого не беручи натомість. Допомагаємо то мисочками, то кігтеточками, то будиночками. Коли росіяни у Херсоні підірвали дамбу, ми теж багато чого збирали та передавали для евакуйованих тварин», – розповідає запорізький підприємець.
Випадковість, що змінила життя: як у родині з’явився котик Мафі
Власники Kote.zp мають свого котика, якого звати Мафі. Своїм ім’ям він завдячує кішці, з якою у сім’ї Лисенків пов’язана незвичайна історія. Одного разу на роботі до них прибилася породиста кішка. Юрій розповідає, що вона була гарною та доглянутою, тому вони вирішили тимчасово забрати її до себе додому й опублікувати в соціальних мережах оголошення про знаходження чотирилапої на випадок, якщо її хтось шукає. Так і було. З родиною швидко зв’язалася схвильована господарка, яка виявилася в Аргентині.
«Вона – біженка з Маріуполя. Коли прямувала за кордон, зупинилася перед розвилкою в Запоріжжі, щоб відпочити. Але кішка раптово вирвалася та втекла», – переказує історію зникнення кішки чоловік.
Жінка розповіла Юрію, що вона разом з цією кішкою сиділа у підвалі, коли російські окупанти стирали з лиця землі Маріуполь, і ділила з нею один шматок хліба на двох. Тому для неї Мафі (а саме так звати кішку) була, як рідна людина. Тож маріупольчанка неймовірно зраділа, коли побачила оголошення про те, що її знайшли. Юрій говорить, що зараз кішка (ліворуч на фото) щасливо живе в Аргентині разом зі своєю господаркою: «Ми відправили кішку до власниці через волонтерів. Вона доїхала добре – жива й здорова».
Саме після цього цікавого випадку сім’я Лисенків вирішила взяти до себе кошеня й також назвати його Мафі. Тепер він (праворуч на фото) – ще один член їхньої родини. І допомагає підприємцям випробовувати нові ігрові комплекси, які ті створюють.
Продовжують залишатися та працювати у Запоріжжі попри складнощі воєнного часу
Найбільша проблема для запорізьких підприємців зараз – це постійні відключення світла, які пов’язані з обстрілами російських окупантів по об’єктах енергетичної інфраструктури країни.
«Наше підприємство розташоване у підвальному приміщенні. Коли немає електроенергії, ми нічого не можемо зробити, бо настає повна темрява», – розповідає Юрій.
Ігор Васильєв – ветеран війни та вимушений переселенець із Оріхова – за роботою
Тому їм доводиться підлаштовуватися під графіки вимкнень світла. Іноді вони прокидаються раніше й починають працювати з 6 години ранку або навпаки затримуються на роботі до 22 години вечора. Все для того, щоб виготовляти та відправляти вироби вчасно.
Заважають спокійно вести бізнес, звісно, і ворожі обстріли по Запоріжжю. Один із «прильотів» одного разу стався неподалік їхнього підприємства. Переживаючи за власну безпеку, все більше людей виїжджає з міста. Відтак, розповідає Юрій, виникають труднощі з пошуком працівників.
Підприємець зізнається, що через усі наявні складнощі вони розмірковували над тим, щоб переїхати у більш безпечні регіони, де вони могли б бути успішнішими. Син Юрія – дитина з інвалідністю, тому підприємець має відстрочку від мобілізації та міг давно покинути країну разом з родиною. Але він з дружиною приймає свідоме рішення залишатися й працювати в Запоріжжі, тому що сім’я не хоче покидати свою батьківщину.
Чоловіка мотивує продовжувати розвивати бізнес у прифронтовому місті те, що люди з усієї України та з-за кордону замовляють їхню продукцію та підтримують, коли з подивом дізнаються, що вони з Запоріжжя. Тож поки є клієнти та змога працювати – залишаються тут.
Не опускають руки та планують відкрити власний магазин з товарами для тварин
Повномасштабна війна не зупиняє Юрія думати над втіленням нових ідей. У майбутньому підприємець з Оріхова планує відкрити перший у Запоріжжі мінімаркет з товарами власного виробництва для домашніх улюбленців.
«Є зоомагазини, де можна знайти все – від кормів до нашийників. А ми хочемо створити мінімаркет, де б продавалися ігрові комплекси для котів і собак. Щоб людина могла пройтися навколо них – від найменшого до найбільшого», – каже Юрій.
Для цього чоловік навіть розглядає можливість податися на другий грант, який би міг стати суттєвою допомогою у розширенні справи.
Юрій Лисенко разом з сином Матвієм
Головне ж бажання Юрія зараз – довгоочікуваний мир в Україні та можливість і надалі жити й працювати у рідному Запоріжжі. Також чоловік мріє про власне житло.
Внутрішніх переселенців, які тільки планують відкрити свою справу, Юрій Лисенко закликає боротися зі своїми страхами: «Страхи заважають зробити найважливіше – перший крок. Але треба перебороти себе і зробити його. Якщо є якась ідея, варто хапатися за неї. Необхідно пробувати! Не завжди може виходити одразу, але якщо є бажання, все вдасться. Головне – не опускати рук, сподіватися на краще й відкидати сумніви».
Текст – Олександр Носок, фото з архіву Юрія Лисенка
