Почати життя з чистого аркуша. Для досвідченого підприємця з Мелітополя Євгена Долгого та його родини це не фігура мови, а реальність, яку він зустрів після початку вторгнення. Через окупацію та фізичні погрози росіян він був змушений залишити все своє майно та численні бізнеси, які будував десятиліттями.
Окупанти жорстоко побили чоловіка, відомого своєю проукраїнською позицією, та вимагали величезну суму грошей. Тож, розуміючи, що чекає на нього, він разом з сім’єю виїхав на підконтрольну Україні територію.
У Запоріжжі родина Євгена та Вікторії Долгих заснувала громадську організацію «Мелітопольщина» і благодійний фонд «Мрія», щоб коштом власних заощаджень допомагати іншим вимушеним переселенцям.
Після двох років виключно громадської діяльності подружжя вирішило відновлювати у Запоріжжі і бізнес. Для цього вже змогли отримати державний грант і відкрити невелику пекарню у Хортицькому районі.
Про окупацію рідного міста, громадську діяльність і створення «Родинної пекарні» – у матеріалі «Першого Запорізького».
Життя до окупації та втеча від загарбників
Євген Долгий – знаний у Мелітополі бізнесмен, займається підприємництвом з 1992 року. У рідному місті у чоловіка було 15 видів бізнесу, кількадесят невеликих підприємств, об’єднаних під його керівництвом: база відпочинку, пекарня, 10 шкільних їдалень, приватні котельні, 10 магазинів, перукарня тощо.
«Я закінчував військове училище, у 1992 року був звільнений зі служби за скороченням штату і почав займатися підприємницькою діяльністю. З 2005 до 2010 рік працював головою Приазовської районної державної адміністрації. А потім знову повернувся у бізнес і до лютого 2022 року активно цим займався. У Мелітополі мав розгалужену мережу малих підприємств, об’єднаних під моїм керівництвом. Все це довелося залишити», – розповідає Євген.
Знаний у Мелітополі підприємець Євген Долгий був добре відомий своєю патріотичною позицією, тому одразу привернув увагу окупантів
На початку березня 2022 року чоловік був змушений виїхати із рідного міста, яке окупували російські війська. Загарбники напали на Євгена, який був давно відомий своєю проукраїнською позицією та помітною фігурою у місті. Знаного у Мелітополі підприємця жорстоко побили і відпустили, наказавши принести до вечора 100 тисяч доларів.
«Через військове минуле мені двічі повторювати не треба, я одразу зрозумів, що й до чого. Тиждень переховувався і приходив до тями після побоїв. Я не міг вийти на люди, бо все моє обличчя було синє від побоїв, – згадує мелітополець. – Щойно стало легше, то вдав ніби їду за дріжджами. У мене був вигляд напівбезхатька: бородатий, неголений у рваній фуфайці, щоб не привертати до себе уваги».
Так Євген зміг вибратися з тимчасово окупованого міста і дістатися Запоріжжя. Каже: після того окупанти змінили практику і, щоб не дати патріотам втекти, вже забирали їх «на підвали». З обласного центру чоловік два місяці організовував відносно безпечний виїзд з окупації дружини та дітей, які також весь цей час переховувалися від загарбників. Вікторії з дітьми вдалось виїхати з Мелітополя на початку червня 2022 року.
«Все майно, шкільні їдальні, пекарню – все «віджали». У нас із дружиною нічого не залишилося. Я дожив до 53 років та втратив усе, що наживав десятиліттями. Вийшов із торбинкою за плечами у напрямку обласного центру і тепер починаю жити наново», – розповідає чоловік.
Зараз у квартирі родини Долгих живуть ФСБівці, а на базі відпочинку на Азовському узбережжі в приморському селі Степанівка Перша – ротаціями мешкають російські військові
Сім’я вирішила залишитися у Запоріжжі та почати допомагати вимушеним переселенцям, котрі, як і вони, виїхали, залишивши все, та починають життя з нуля. Євген каже, що має можливість в будь-який момент переїхати за кордон (у нього четверо синів), але хоче залишатися у рідній країні та бути корисним тут.
Про створення громадської організації та допомогу іншим переселенцям
Після виїзду з окупації Євген Долгий у липні 2022 року заснував у Запоріжжі ГО «Мелітопольщина», офіс якої розташований у Дніпровському районі міста. На сьогодні громадська організація об’єднує 200 вихідців із Мелітополя, які на волонтерських засадах працюють у різних підрозділах.
Основним завданням організації було об’єднати спільноту переселенців та соціалізувати їх після всього пережитого. Для початку мелітопольці збиралися разом за чашкою чаю, щоб кожен міг зрозуміти, що він не один і має підтримку.
Пізніше родина заснувала благодійний фонд «Мрія». Його філіал також є у Польщі, який Вікторія та Євген особисто їздили відкривати.
Організація, серед іншого, уклала договір на постачання продуктових наборів із некомерційною організацією World Central Kitchen, яка по всьому світу забезпечує харчуванням постраждалих під час стихійних лих та бойових дій. Близько 10 тисяч мелітопольців отримали різноманітну допомогу від благодійного фонду. Але і на цьому родина Долгих не зупинилася. Оскільки за гуманітарною допомогою люди приходили з маленькими дітьми та стояли у чергах на холоді, у приміщенні фонду організували кімнату для дітей.
«Наші волонтери працювали з дітьми, поки батьки отримували допомогу. Далі – більше. Відкрили центр розвитку для дітей-переселенців «Дитяча мрія» та два дитячі садки – на Металургів і в Хортицькому районі», – розповідає Євген.
У червні 2023 року керівники ГО «Мелітопольщина» та БФ «Мрія» стали лауреатами регіонального конкурсу «Благодійне Запоріжжя»
Рішення відновлювати підприємницьку діяльність можна назвати вимушеним. Адже власні накопичення, які родина два роки спрямовувала на громадську діяльність, вже були вичерпані.
«Я зі своїх заощаджень витрачав 80-120 тисяч гривень щомісяця на утримання. З одного боку, волонтери, які раз на один-два тижні приходить допомагати під час роздачі продуктових наборів, виконували роботу безкоштовно. Але люди, які приходять працювати щодня і несуть матеріальну відповідальність, наприклад, за продукти, мають отримувати зарплату. Їм треба на щось жити. Також я плачу за оренду приміщення, електроенергію, опалення», – розповідає Євген.
Роботу волонтерів благодійного фонду «Мрія» та ГО «Мелітопольщина» у вересні 2023 року відзначили нагородами від Запорізької обласної ради
У 2022 році приміщення, де знаходиться громадська організація, орендували відносно недорого. Але минулої весни платню збільшити одразу в 3,5 рази. Все це лягало на плечі родинного бюджету.
«За два роки роботи все, що було, я віддав людям. Тепер мені потрібно думати, як заробляти, щоб продовжувати свою благодійну діяльність. Тому відкриваємо пекарню і працюємо, працюємо, працюємо», – підсумовує чоловік.
Так почалася нова історія «Родинної пекарні» вже у Запоріжжі
Про отримання державного гранту, відродження пекарні і плани на майбутнє
У свої 53 роки Євгену довелося розпочинати справу з нуля. Цей напрямок для досвідченого підприємця не є новим. Його пекарня у Мелітополі працювала понад 30 років. У родини було 10 своїх магазинів та 40 магазинів-партнерів, яким постачали хліб. Тепер підприємство в рідному місті повністю розграбоване, обладнання вивезено у невідомому напрямку.
Втративши майно в окупації, у Запоріжжі зараз все доводиться крок за кроком робити з початку: шукати приміщення, збирати команду та розробляти технологічну карту. Мелітополець не приховує – це складно.
«У мене дуже великий практичний досвід та багаті теоретичні знання. Маю три вищі освіти і вмію займатися бізнесом. Але раніше я керував колективом у п’ять тисяч людей, а зараз треба знову все робити самому і брати до рук лопату, – каже Євген. – Знаю багато людей, які були такі ж заможні, як і я. Також залишилися без нічого, але вони, розумієте, «скисли» і все – «здулися». Ні, треба брати лопату, копати землю та починати все з нуля. Те, що я робив у 20 років, зараз знову роблю у 50. Все з початку. Потрібно брати та робити».
Євген Долгий має чималий досвід у галузі громадському харчуванні. На фото оновлені їдальні школи «Азимут» у селищі Приазовському та гімназії № 23 у Мелітополі – одні з багатьох, якими опікувалося його підприємство
Для відкриття «Родинної пекарні» Долгим вдалося залучити державний грант за програмою «Власна справа». За словами мелітопольця, отримати його було не дуже складно: потрібна чиста кредитна історія, відсутність кримінальних справ, не бути в процедурі банкрутства і ще низка умов.
«Репутація для людини головна. Якщо ти маєш нормальну репутацію, то держава допомагає. Це нормальна взаємодія, як на мене. У цьому напрямі треба рухатися», – зазначає Євген.
З 10 вересня «Родинна пекарня» на вулиці Інженера Преображенського, 5 у Хортицькому районі Запоріжжя розпочала роботу в тестовому режимі. Працюють тут лише вимушені переселенці.
«Спеціально відкрили пекарню у тихому місці, щоб можна було сформувати команду, відпрацювати технологію, зробити асортиментний ряд і рухатися далі. Спочатку зробили пробні випічки, випробували весь асортиментний ряд нашої продукції і поставили його на серійне виробництво. 21 вересня відбулося офіційне відкриття», – ділиться підприємець.
В асортименті «Родинної пекарні», яка працює щодня з 8:00 до 21:00, близько 20 позицій, у тому числі – круасани, слойки з різними начинками, булочки, сирна та м’ясна паляниця, багети, батони, формовий хліб. Євген зазначає, що робити великий асортиментний ряд для невеликої внутрішньоквартальної булочної не варто. З власного багаторічного досвіду знає, що три-чотири позиції стануть «хедлайнерами» і візьмуть на себе 80% реалізації.
«Ми чітко розуміємо, куди рухаємось, що і навіщо робимо. Складно й важко, бо в Мелітополі все було, а тут я сам і вантажник, і бухгалтер, і товарознавець, і водій, і все на світі. Тут все зовсім по-іншому: технологічний процес, асортиментний ряд, менше обладнання та людей», – розповідає підприємець.
У найближчих планах Євгена та Вікторії Долгих відкриття пекарні у центрі Запоріжжя. На початку вересня вони вже подали документи на отримання ще одного державного гранту. Щоправда, вдалося це зробити з четвертої спроби, оскільки при заповненні документів припускалися помилок. Але підприємці їх виправляли та знову подавали свою заявку.
«Один з основних принципів менеджменту – думати над реалізацією своєї продукції. Я спеціально відкривав точку в спальному районі, бо не мав ані асортименту, ані команди. У центрі міста у мене просто б не вийшло. А тут орендна плата менша і є потрібні мені потужності електроенергії. Я свідомо цим шляхом йшов, щоб розпочати роботу без ажіотажу, в спокійному режимі. Ну, як в спокійному… Зараз сили на надрив ідуть, а якби було в центрі, взагалі б не впорався. Я заздалегідь розумів, що мені потрібне досить тихе місце, щоб можна було налаштувати всі процеси», – пояснює Євген.
Підприємець зазначає, що філософія дрібних кроків допомагає досягти успіху. Не варто одразу рватися за чимось великим. Потрібно щодня потроху йти до своєї мети та мрії. А вимушеним переселенцям, які також наново починають своє життя, чоловік радить лише одне: не складати руки, а працювати.
«Вставати зранку, не лінуватися, чистити зуби, заправляти постіль, снідати, а потім йти на роботу та працювати, потроху щодня щось робити. Філософія step-by-step – крок за кроком ти все ж прийдеш до успіху», – ділиться своїм досвідом Євген Долгий.
Текст – Іванка Волощук, фото з архіву родини Долгих
