Петро Бойко, запорізький історик. Суспільне Запоріжжя
План будівництва Олександрівської фортеці 1770 року з позначенням запорозьких зимівників. РДВІА Ф. 349. оп.12 Д. 5032, Карта Олександрівского ретраншемента 1770 р. (копія надана Петром Бойком)
Читати ще
Читати ще 250 років тому розпочалось будівництво Олександрівської фортеці та форштадту
Свою колонізаційну політику щодо майбутнього Олександрівська (саме так раніше називалося Запоріжжя) Російська імперія продовжила після ліквідації Запорізької Січі Катериною ІІ у 1775 році. Для цього планувалося створити надійну опору підтримки від місцевого населення, тож влада наказала скласти відомість з іменами колишніх запорожців, які не виступали проти імперії, зазначив Петро Бойко:
"Кінсьководський повіт, куди входив наш Олександрівськ, не подав такі свідчення. З Олександрівської фортеці був таємний рапорт про те, що таке неможливо провести. Чому? Тому що місцеве населення підійме бунт. Місцеве командування побило військове командування, яке намагалося це провести".
Кількість населення в форштадті Олександрівської фортеці 1778 року. Серед 179 жителів 26 були вказані як колишні запорожці. Копія надана Петром Бойком
Втім, Російська імперія намагалася стерти українську ідентичність Олександрівська не лише фізично, а й ментально — через перейменування:
"Руйнувалися навіть назви. Тільки руйнуються Вольності Війська Запорозького Низового — був паланковий устрій. Що відразу відбувається після ліквідації? Була заборона використання терміну “паланки”. Просто тому, що це ідентифікує як… не Російську Імперію. І що з’являється? Повіти. Тобто по суті, та ж сама назва", — розповів Петро Бойко.
Стара хатинка Вознесенки (нині як центр міста Запоріжжя). Зараз на цьому місці збудовано ТЦ «Україна». Копія надана Петром Бойком
Я думаю, для Російської імперії це є травма — русифікація Запоріжжя. І наслідком цієї травми, неможливістю сприйняття тим, що вона не вдалася, є ті військові дії та загарбницькі амбіції, які зараз притаманні РФ. Петро Бойкозапорізький історик
План повітового міста Олександрівськ (нині Запоріжжя) у Музеї архітектури Запоріжжя. Суспільне Запоріжжя
Читати ще
Читати ще В Запоріжжі досліджують Олександрівську фортецю
Читати ще Спроба зняти з обліку пам’яток сквери XVIII ст: результати засідання Консультативної ради з охорони спадщини в Запоріжжі
Будівництво Дніпровської ГЕС
Радянська влада у 1920-1930 роках, як і Російська Імперія, не полишала спроб знищити ідентичність Запоріжжя. Один зі способів — перетворення міста на індустріальний центр Української Радянської Соціалістичної Республіки, зокрема будівництвом Дніпровської гідроелектростанції, розповів історик, завідувач музею історії ЗНУ Володимир Лініков:
"Коли почали будувати ДніпроГЕС — була одна доба (непНова економічна політика). Коли його закінчували будувати — закручені гайки сталінського терору. Сезонники і чорнороби були як найменш захищена соціальна верста населення, вони отримували найменшу заробітну плату. І, звичайно ж, їхні умови праці були набагато важчими. Це були переважно місцеві жителі в радіусі десь 30-50 кілометрів".
Володимир Лініков, запорізький історик. Суспільне Запоріжжя
Будівництво ДніпроГЕС. Фото: Кадр із фільму з колекції Довженко-Центру
Створити індустріальний центр радянській владі необхідно було, зокрема, й для нівелювання опору заможного селянства та перетворення їх на працівників трудової армії СРСР:
"Для того, щоб якось зламати опір заможного селянства, людей, які відкрито протестували проти дій рад влади, позбавляли права голосу. Їх спочатку позбавляли виборчих прав, а потім їх, як солдатів до армії, держава призивала до оцієї трудової армії. Де-факто держава могла сплачувати їм певний мінімум, а вимагати від них максимум, якщо ми говоримо про їхню роботу", — розповів Володимир Лініков.Читати ще
Читати ще Запорізький дайвер показав рештки водонапірної башти затопленої психіатричної лікарні
Запоріжжя було приречено на ДніпроГЕС. За будь-яких умов, за будь-якої влади. Тому що природні умови тут були найкращими для будівництва греблі Володимир Лініковзапорізький історик
Будівництво ДніпроГЕС супроводжувалось руйнуванням звичного життя — зокрема, вимушеним масовим переселенням:
"Затоплення були. Понад 30 сіл було примусово переселено. Починаючи з Кічкасу і далі, далі. Звичайно ж, переселення було таким, силоміць. Брали і переселяли," — зазначив історик.Читати ще
Читати ще «Мандруємо Дніпром»: острів-привид. Історик розповів про унікальний об’єкт в акваторії Дніпра
Окрім цього залишався терор радянської влади й проти власних працівників: життя за межею бідності та розстріли, — розповів Володимир Лініков:
"Коли ми кажемо про будівництво заводів — там теж саме і було. Ганна Лошкарьова — в неї не було чого взути, але вона повинна була йти на зміну. Згідно з її спогадами, було дуже холодно. А взуття було розбите, яке в прямому сенсі вони перемотували різними мотузками. Відомий мінімум й один випадок, коли охорона стріляла в робітників за саботаж. Що малося на увазі під саботажем — сказати важко: чи може людина відмовилася виконувати якусь конкретну роботу, чи активно протестувала".
Індустріалізація Запоріжжя 1920-1930 років. Фото: Кадр із фільму з колекції Довженко-Центру
"Як козаки…"
Ставлення радянської влади до козацтва як такого було суперечливим, розповів завідувач відділу науково-представницького відділу Національного заповідника "Хортиця" Сергій Дударенко:
"Козацтво — це основний націоутворюючий чинник українського народу та української нації. Чи не єдиний головний державоутворюючий чинник українського народу. Звичайно, в межі загального російського міфу він вписувався слабо. В радянські часи ще додалася класова боротьба, міф про те, що запорозькі козаки — це ті, хто біг від шляхетського гніту".
Сергій Дударенко, завідувач відділу науково-представницького відділу Національного заповідника «Хортиця». Суспільне Запоріжжя
Читати ще
Читати ще У Запоріжжі на Покрову посвятили у козаки бійців територіальної оборони
Іноді радянська влада послаблювала тиск і дозволяла повернення явища козацтва в міський простір — тоді з'являлись і Музей історії запорозького козацтва, і заповідник "Хортиця", і готель "Україна". Втім згодом виникали нові обмеження, зазначив Сергій Дударенко:
"Думи, пісні, вірші — це все це намагання українців зберегти пам’ять про те, що вони є нащадками запорозьких козаків. Запоріжці попри все намагалися зберігати власну пам’ять про своїх предків, нести її далі. Треба згадати про Володимира Дахна, нашого земляка, який в 1960 роках створив серію мультфільмів “Як козаки…” — начебто звичайні мультики, але підсвідомо відсилало до того, що все ж таки запорозькі козаки, ми — українці".
Мультиплікаційна стрічка «Як козаки». Кадр з мультфільму
Попри всі спроби знищити пам'ять про козацтво як український елемент з простору Запоріжжя, цього не вдалося радянській владі. Доказ цьому — святкування 500-річчя запорозького козацтва, зазначив Сергій Дударенко:
"Було святкування 500-річчя запорозького козацтва. За різними оцінками близько півмільйона людей знаходились тоді тут, і на Хортиці, і поруч з нею. Була величезна хода з прапорами і жовто-блакитними, і червоно-чорними. І ще декілька років до розвалу СРСР. А люди… А піднесення вже було. Хортиця єднає Україну. Запорозьке козацтво, Хортиця, козак Мамай, оцей субстрат Запорозького козацтва — це той єднальний символ".
Святкування 500-річчя запорозького козацтва у Запоріжжі. Офіційний сайт Національного заповідника «Хортиця»
Читати ще
Читати ще 5 серпня 1990 року у Запоріжжі до 500-ліття козацтва відбулася наймасштабніша хода патріотів України
Майдан
Боротьба за власну українську ідентичність Запоріжжя продовжилась і в роки незалежної України — під час Майдану, розповіла його співорганізаторка Олена Єрьоменко:
"Запорізький Майдан був одним з найбільших на південному сході України. І нам вдалося на вихідні тут збирати 10 тисяч, щонайменше, людей, і підтримувати активність Майдану щоденно. Точно можу сказати, що Запоріжжя і тоді було українське. І раз ми змогли відстояти Запоріжжя, то це тільки завдяки позиції та розуміння запоріжців".
Олена Єрьоменко, співорганізаторка запорізького Майдану. Суспільне Запоріжжя
26 січня 2014 року тодішні правоохоронці та так звані "тітушки" силою спробували розігнати Євромайдан у Запоріжжі: людей били, допитували, затримували — поділилася спогадами Олена Єрьоменко:
"Ми бачили побиття людей, ми бачили побиття "тітушок". Бачили, як навколо кожного двору і дому ходили тітушки. А потім, як все уляглось, ми бачили, як сюди приїхали пожежні машини та змивали кров. Були затримання, були допити, на мене було декілька карних справ, адміністративні справи. Але, знаєте, коли відбулась перемога, я ніколи не забуду те відчуття, коли ти вдихаєш повітря по-іншому".
Запорізький Євромайдан. Люди зібралися під стінами Запорізької ОДА. Громадське ТБ Запоріжжя
Читати ще
Читати ще «Нам було все одно»: спогади співорганізаторки першої студентської акції-протесту та Євромайдану в Запоріжжі
Особливістю запорізької боротьби стала так звана "яєчна неділя", коли 13 квітня 2014 року учасники місцевого Майдану закидали яйцями та борошном тих, хто прийшов на проросійський мітинг у центрі міста:
"Вже везли яйця з ринку Анголенка, бо в усіх магазинах навколо яєць вже не було. І я стою кидаю яйця, до мене підходить бабуся, років 70, дає мені штук 5-6 яєць і каже “Доня, кинь. Я не докину”. От це каже про позицію запоріжців. Для нас тоді яєчна неділя була, знаєте… Мені здається, що ми поставили жирну крапку. Жирну крапку, що тут "народної республіки запорізької" не буде в будь-якому разі. Що будь з ким, хто публічно буде заявляти про це — буде теж саме".
Пам’ятний знак Героям Революції Гідності у середмісті Запоріжжя. Суспільне Запоріжжя
Читати ще
Читати ще «Пам’ятаю це відчуття свободи». У День гідності та Свободи учасниці Євромайдану згадують, яким він був у Запоріжжі
Нині, у 2024 році, Запоріжжя продовжує давати гідну відсіч російським окупантам — понад 200 запорізьких бійців віддали своє життя за незалежність України, військові з п'яти місцевих бригад тримають оборону на лінії фронту. 300-річна боротьба за українську ідентичність триває.
Алея Героїв у Запоріжжі. Суспільне Запоріжжя
Читати ще
Читати ще «Моя душа та мій дім»: як у Запоріжжі, Києві та Львові вперше святкували день Бердянська
Читати ще «Ми раділи тому, що ми — українці»: як у Запоріжжі відзначали День Незалежності в різні роки
