Жителька Запорізької області Ірина Гусліста займається швейною справою все життя. Понад 20 років тому вона відкрила власне ательє у селі Воскресенка Пологівського району, яке успішно працювало до початку повномасштабного вторгнення. Після окупації рідного села Ірині довелося покинути домівку і свій бізнес та разом з родиною евакуюватися до Запоріжжя. Тут, на новому місці, вона відновила свою діяльність та відкрила майстерню одягу.
В її ательє «Грація» не тільки приймають замовлення на індивідуальний пошив одягу, а ще розробляють власну колекцію і допомагають військовим. Попри всі складнощі, підприємниця не зупиняється на досягнутому. Вона має амбітні плани з розширення бізнесу, розробляє власний бренд одягу та знову планує безкоштовно навчати дітей швейній справі.
Історія Ірини Гуслістої – у матеріалі «Першого Запорізького».
Улюблена робота, дружній колектив, плани на розвиток: яким було життя до 24.02.22
Після закінчення дев’ятого класу Ірина Гусліста вступила до професійного коледжу. Там познайомилася зі швейною справою і вивчилася на кравчиню. Після того вже не розлучалася з ниткою та голкою, присвятивши цьому заняттю все життя.
Отримавши спеціальність, Ірина працювала в Запоріжжі на фабриці «Хортиця», потім була робота в ательє. Згодом вона повернулася у рідний Пологівський край, де у селі Воскресенка відкрила власну майстерню з пошиття та ремонту одягу. Це було у 2001 році.
«На той час у селі в цій сфері ніхто не працював. Спочатку ми запустили машинки старих зразків, також я принесла свою. Запросила подругу, яка є моєю колегою і сьогодні. Так і почали налагоджувати справу. Я працюю офіційно, як приватний підприємець», – розповідає Ірина.
Жителька Пологівського району Ірина Гусліста більше 20 років розвивала власну майстерню з пошиття та ремонту одягу у селі Воскресенка
Справи в ательє йшли добре. Тут приймали індивідуальні замовлення, шили одяг на випускні вечори, брали участь в ярмарках та створювали костюми для хореографічних колективів.
«Наше ательє спеціалізувалося на пошитті одягу для хореографії. Ми одягали не тільки Пологівський край, а і колективи Запоріжжя та інших міст, – каже Ірина. – А після початку пандемії почали співпрацювати з однією компанією, для співробітників якої відшивали спецодяг: футболки, поло, худі тощо».
Перед початком повномасштабного вторгнення під керівництвом Ірини працювало шестеро людей. На цьому вона не збиралася зупинятися і вже планувала розширення ательє.
Колектив ательє був настільки дружнім, що разом відзначав свята. Двоє коліжанок Ірини, які також виїхали з Воскресенки саме до Запоріжжя, продовжують працювати з нею
Натисніть на фото, щоб збільшити
«У мене були замовлення на 500 костюмів, закуплена тканина – все для цього було підготовлено. Надійшло нове обладнання, воно стояло ще не зібраним у коробках. Я замовляла рекламу, хотіла взяти на роботу більше людей. Плани були грандіозні!», – такими для керівниці ательє були останні мирні дні перед широкомасштабною війною.
Окупація змусила покинути домівку та бізнес
Після 24 лютого 2022 року Ірина разом з колегами ще декілька днів продовжувала виходити на роботу.
«Коли почалася війна, ми не вірили, що все це відбувається насправді. Реальність не сприймалася, – пригадує перші дні Ірина. – Ми закрили двері і штори. Було страшно, але продовжували працювати, бо взяли на себе відповідальність. Сподівалися, що все минеться».
Коли росіяни окупували Воскресенку і почалися бойові дії, робота ательє зупинилася. Через місяць після початку повномасштабної війни Ірина з двома доньками, кішкою та собаками виїхала до Запоріжжя.
«Нас вивезли волонтери. Донькам було 15 та 20 років. Тоді я хвилювалася, щоб на російських блокпостах дітей не забрали. Звісно, не про яке обладнання тоді і не думала, – згадує Ірина Гусліста. – Дорога була важкою і замінованою. Ми їхали волонтерською колоною. Чоловіків роздягали, перевіряли на наявність татуювань. З одного блокпосту швидко переїжджали на другий. Там давали певний проміжок часу».
Швейні машинки та інше дороговартісне професійне обладнання з ательє вивезти можливості не було. Все це довелося залишити в окупації.
«Майже кожен, хто виїжджав, сподівався, що це лише на два тижні-місяць. Жили в очікуванні, що ось-ось – і повернемося додому. Так було і зі мною», – ділиться Ірина.
Запоріжжя для неї було знайомим та рідним містом, де її родину добре зустріли і запропонували допомогу. Після евакуації вона одразу ж почала волонтерити і працевлаштувалася за фахом на одному з підприємств.
Ательє «Грація» до повномасштабного вторгнення спеціалізувалося на пошитті одягу для хореографічних колективів не лише Пологівського району, а й Запоріжжя та інших міст
Натисніть на фото, щоб збільшити
«Увечері виїхала, а на наступний день вже допомагала волонтерам на кухні. Готували військовим обіди та пиріжки. Потім відшивали для них аптечки та чохли на шоломи. Допомагали, чим могли, – розповідає про перші місяці життя у Запоріжжі. – Певний час пропрацювала на підприємстві, замовила з Одеси вживані машинки, шила одяг. Але мене не влаштовували деякі умови».
Поступово підприємниця почала відновлювати роботу власного ательє, аби знову працювати лише на себе. До того ж Ірина хотіла дати роботу і колегам, з якими працювала до окупації Воскресенки, адже деякі з них також переїхали до Запоріжжя.
Для цього відновила всі необхідні для підприємництва документи, оформила кредит, придбала швейно-вишивальну машину та обладнання для шиття одягу. Квартиру, в який проживає, та напівпідвальне приміщення, де розташоване ательє, винаймає в однієї власниці.
«На першому етапі ми всі очікували, що повернемося додому, вийдемо на свою роботу і далі будемо працювати як раніше. Але потім з часом все зрозуміли, – з сумом розповідає засновниця ательє. – Мабуть, знадобився рік, аби відчути в собі сили. Що мені повністю виставить енергії на відновлення власної справи».
З нуля відновити роботу ательє вже у Запоріжжі
В ательє «Грація», яке Ірина Гусліста фактично з нуля відновила у Запоріжжі, не тільки приймають замовлення на індивідуальний пошив одягу, а ще й готуються запустити бренд власного виробництва. Зокрема, вже відшивають жіночі штани.
«У Воскресенці ми працювали саме як ательє «Грація», тож залишили цю назву і наразі вишиваємо цей логотип на виробах, – пояснює кравчиня. – Для наших штанів розроблена розмірна сітка, пропрацьовані всі деталі. Це зовсім різні чотири моделі, які дуже відрізняються одна від одної. Ми ретельно підійшли до вибору тканини. Брюки протестовані, у тому числі й в пранні. Я вже зробила фотосесію в наших штанах. Тож невдовзі ательє буде випускати цей одяг».
Власниця ательє презентує жіночі штани бренду «Грація» власного виробництва
Натисніть на фото, щоб збільшити
Засновниця майстерні особисто працює над пошуком замовлень: щоб клієнтів і роботи було достатньо, а кожна співробітниця за підсумками місяця могла отримати гідну заробітну платню.
«Зараз, наприклад, я взяла замовлення на 20 костюмів. Розкроїли, підготували, мої дівчата відшивають, а я вже знаходжу якесь інше замовлення, щоб не було перерви в роботі», – ділиться тонкощами власниця ательє. Здебільшого Ірина з командою працює над виготовленням одягу за гуртовим або індивідуальним замовленням, набагато рідше береться за ремонт.
В ательє «Грація» здебільшого працюють над пошивом одягу за гуртовим або індивідуальним замовленням, а також працюють над запуском бренду власного виробництва
Натисніть на фото, щоб збільшити
Волонтерська діяльність – один з напрямів роботи команди Ірини Гуслістої. Проте вона сама розповідає про це небагатослівно та своїм вкладом у перемогу не хизується.
«Відшиваємо для хлопців з ЗСУ. Одна майстриня за день може пошити приблизно 20 чохлів на шоломи. Якщо готуємо тактичні брюки для військових, потрібен індивідуальний підхід. Щоб зробити все якісно, можемо витратити дві доби. Було таке, що телефонують зі штурмової бригади: Іро, потрібно 25 шевронів. Звичайно, я зробила, – розповідає майстриня. – Також підтримуємо волонтерів. Шили футболки та спортивні штани для лікарні».
Для військовослужбовців в ательє виконують замовлення безкоштовно. Також до майстринь часто звертаються близькі захисників
Натисніть на фото, щоб збільшити
«У нас невеликі масштаби, маленький швейний цех. Чим можемо, тим допомагаємо. Все робимо на благодійній основі, тому що хлопці нас боронять», – каже керівниця ательє.
Допомога військовим для Ірини є особистою справою. Її зять Павло Полозун, боронячи Україну від російських загарбників, загинув 28 серпня 2023 року у Серебрянському лісі поблизу міста Кремінна Луганської області.
Павло Полозун став на захист Батьківщини у 2019 році. 24-річний герой посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня
Натисніть на фото, щоб збільшити
«Павло брав участь в АТО. На початку повномасштабної війни перейшов до складу «Азову». Поховати його змогли тільки 6 жовтня, – родина до останнього сподівалася, що Павло може перебувати в полоні. – Він мені був, як син… Така у нас особиста трагедія в житті, ми намагаємося далі жити і працювати. Втратити житло та інше – ніщо, адже війна забирає життя наших дітей».
Грантове фінансування допомогло придбати нове обладнання
Щоб вдосконалити процес роботи та оновити обладнання, Ірина взяла участь у грантовій програмі від Данської ради у справах біженців та отримала кошти на розвиток власної справи. Про таку можливість дізналася від знайомої переселенки, яка мешкає в Києві. Ірина вирішила не проходити повз такої можливості – і не дарма.
У серпні цього року підприємниця отримала грантове фінансування і вже придбала необхідне обладнання для свого ательє.
«До цього в мене вже були закуплені декілька швейних машин в кредит, ще його виплачую. А на отримані грантові кошти закупила петельну машину, оверлок, дві прямострочні машини-автомат, парогенератор і прасувальний стіл з витяжкою», – завдяки грантовій програмі загалом Ірина отримала на розвиток бізнесу 213 тисяч гривень.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Посмотреть эту публикацию в Instagram
За її словами, грантову заявку було писати не важко, адже власною справою вона займається далеко не перший рік.
«Це було зовсім не складно. У мене все було прораховано. Я знаю калькуляцію, розумію собівартість футболки, кофти, штанів тощо. Просто подала бізнес-план і пройшла, – розповідає підприємниця. – На умовах гранту я працевлаштувала трьох дівчат-переселенок з Пологівського району. Вони, як і я, були вимушені переїхати до Запоріжжя через широкомасштабне вторгнення. З двома з них я працювала у своєму ательє у Воскресенці, ще одна дівчина перейшла до нас з пологівської фірми. Так працюємо і до тепер».
Також «Грація» шиє спортивний одяг. Наприклад, команда Ірини одягає відомого запорізького спортсмена – п’ятиразового чемпіона світу та багаторазового чемпіона України з кікбоксингу Тимура Кузахмедова, який захищає Україну у складі спецпідрозділу Головного управління розвідки Міноборони «Артан»
Натисніть на фото, щоб збільшити
Ще одна мета – відновити у Запоріжжі навчання дітей швейній справі
У рідному Пологівському районі Ірина не тільки займалася пошиттям одягу, а ще й шість років безкоштовно навчала цьому дітей та підлітків. Цю діяльність вона називає своїм покликанням, тож планує відновити її і в обласному центрі.
«У мене було дві групи: всього 24 школярів переважно з малозабезпечених або прийомних сімей. Це була наша родина. Ми не тільки навчалися швейній справі, а ще й разом зустрічалися поза навчанням, робили фотосесії, ходили на пікніки тощо. У нас була дуже приємна та дружня атмосфера. Не було такого, щоб дитина прийшла і їй щось не сподобалось.», – згадує Ірина.
Чимало учнів завдяки її курсам після школи вступили у профільні навчальні заклади і нерідко обирали для роботи в майбутньому саме швейну справу
Натисніть на фото, щоб збільшити
«Згодом я усвідомила, що з допомогою моїх курсів діти приходили і бачили, як все відбувається на практиці, починали отримувати гідну спеціальність і зрозуміли, що це їхня справа. Дехто з них, ставши дорослими, вже працюють швачками, – ділиться власниця ательє. – Я сама колись залишилася без батьків, виросла сиротою. Якби не можливість заробити своїми власними руками, не знаю, що б зі мною було».
Навчання дітей майстриня називає своїм покликанням, тож планує відновити його і в обласному центрі
Натисніть на фото, щоб збільшити
Тому Ірина хоче знову отримати можливість безкоштовно передавати іншим свій досвід. Тим паче, зараз така спеціальність дозволяє заробляти без прив’язки до конкретного населеного пункту.
«Ще перед війною я проводила для дітей один захід з майстер-класами з б’юті-сфери. Тоді говорила учням, що в житті ми можемо змінити житло та країну. Але якщо ти вмієш створювати щось своїми руками, то зможеш це робити будь-де без прив’язки до якогось місця. Наразі так і сталося. Ми всі повиїжджали, але завдяки своїй спеціальності зможу працювати будь-де».
У 2022 році Ірина разом з зі своїми вихованцями з села Воскресенка до 31-ї річниці Дня незалежності України пошила у Запоріжжі державний прапор довжиною 31 метр
Ірина мріє поновити такі заняття для дітей у Запоріжжі, але поки для цього не вистачає ресурсів: «Охочих і обладнання в нас достатньо. Поки не вистачає лише приміщення, де можна було б зручно проводити заняття», – ділиться кравчиня.
Не чекати слушної нагоди і діяти вже зараз: поради тим людям, які через війну також змушені починати з нуля
Ірина не приховує, що було непросто починати власну справу з чистого аркуша, але все вийшло завдяки навичкам та досвіду.
«Важливо те, що є в нашій голові: знання і погляди на життя. Я зрозуміла: де би не була, все одно відновила би свою діяльність. Бо без цього вже не можу», – каже Ірина.
Переселенцям, які теж починають життя з нуля на новому місці, Ірина Гусліста радить повірити в себе і не чекати: робити крок вперед до мрій і відкривати навіть ті двері, які сьогодні здаються зачиненими
Натисніть на фото, щоб збільшити
Зараз вона з командою готується до роботи під час очікуваних взимку довготривалих відключень світла.
«Дуже хотіла купити генератор, але поки не в змозі це зробити, бо ще виплачую кредит за вишивальну машину. Коли були попередні відключення світла, ми з дівчатами змінювали час роботи. Якраз влітку декому довелося піти в невеличку відпустку, – ділиться засновниця «Грації». – Якщо, не дай Боже, настане блекаут, то на цей день я не готова. Поки фінансово не можу купити зарядні станції, але я над цим працюю».
Звісно, також на роботу бізнесу впливає і наближеність до зони бойових дій: регулярні удари по місту однозначно позначаються на кількості клієнтів.
«Зараз обстановка в Запоріжжі така, що клієнтів дуже мало. Значно менше індивідуальних замовлень. Ми співпрацюємо із магазинами тканин: продається менше матеріалу. Ми рятуємося тим, що маємо гуртові замовлення. Якби працювала лише з індивідуальним пошивом, то не могла б платити за оренду, закуповувати нові тканини та взагалі вести бізнес», – пояснює власниця майстерні.
Ірина ділиться, що під час ударів по Запоріжжю часом охоплює паніка. Бо вона вже знає, що таке окупація та як це – покидати домівку через війну. «Але після важкої сімейної трагедії розумієш, що ще раз загубити обладнання чи якесь майно – це найменша втрата у житті», – ділиться жінка.
Переселенцям, які теж починають життя з нуля на новому місці, вона радить повірити в себе.
«Треба не хвилюватися та відкривати навіть ті двері, які, здається, сьогодні для тебе зачинені. Важливо зробити крок вперед і просто починати щось робити. Не чекати. Іншого часу, мабуть, не буде. І все, що бажаємо зробити, ми повинні встигнути, щоб кожна мрія здійснилася, – підсумовує Ірина Гусліста. – Я дуже рада, що залишилася саме в Україні, працюю для українців і створюю для них нові робочі місця. Я дуже люблю свою країну. Щаслива, що можу чимось допомогти. Хоч і небагато, але зробити свій внесок у перемогу та підтримку військових».
Текст – Юлія Глушко, Андрій Вавілов, фото з архіву Ірини Гуслістої
