Великі й маленькі, породисті й «двортер’єри», цуценята, кошенята й вікові тварини — всі вони стали заручниками війни й сьогодні так само як і люди страждають від регулярних обстрілів російської армії. Волонтери й зоозахисники із Запоріжжя й області рятують чотирилапих безхатьків й тих, кого полишили господарі. Частину тварин їм передають військові, які рятують хвостатих з-під обстрілів й дістають з-під завалів будинків у «сірих зонах» й зонах бойових дій. З чого починалась допомога покинутим й безхатнім тваринам і як зараз рятують тварин розповіла Ірина Дідур, голова громадської організації по захисту прав тварин «Дай Лапу, друже» та однойменного притулку.
Притулок «Дай лапу, друже» існує вже 14 років. Весь цей час волонтери закладу рятують безпритульних тварин і тих, кого лишили господарі. До війни волонтери закладу опікувалися 350 котами й собаками, наразі вони дбають про 520 тварин. Частина чотирилапих знаходиться на платних перетримках. До себе додому керівниця закладу забрала 72 котів. Наразі безпосередньо на території притулку, яких знаходиться в центрі міста, мешкає понад 300 тварин.
Перші тижні війни для зооволонтерів були пекельними, їх телефон не замовкав. Ірина каже, що тоді на вокзалах творилось жахіття, люди брали своїх домашніх тварин аби виїхати з ними, але кидали їх на вокзалах, бо ледь самі могли виїхати. У притулок постійно телефонували та повідомляли про прив’язаних до лавок і залишених у переносках тварин. Крім того, це був той період, коли волонтери мали кошти для закупівлі кормі, але їх не було в наявності. Тоді в зоомагазинах також розкупили всі переноски, повідці, нашийники.
Коли російські окупаційні війська дійшли до Василівки й більш-менш окреслилась лінія розмежування, почався так званий другий етап порятунку тварин: їх вивозили з-під обстрілів.
«Треба було вивозити з-під обстрілів тварин, яких там покидали прив’язаних й напівживих. Після кожної атаки нам дзвонили й казали, що треба забрати контужених тварин. Кого ми тільки не вивозили: алабаїв, пітбулів, вівчарок. Як такої евакуації тварин у Запоріжжі не було. У Києві багато закордонних фондів возили тварин, часткова була евакуація по Харкову, а по Запоріжжю жодної. Тому вся лінія від Темирівки до Комишувахи, всі привозилися до нас. Одного разу до нас доїхали поляки, ми за домовленістю з притулком «Дім сірка» в Івано-Франківську передали їм частину тварин для подальшого прилаштування. Це була єдина евакуація. А так ми самотужки за власні кошти долали цю ситуацію, яку була жахливою перші три місяці війни», — зазначила Дідур.
Коли до Запоріжжя стали їхати колони біженців, то зооволонтери притулку возили до місць розселення евакуйованих людей корми для тварин, повідці, нашийники й корми, які надавали різноманітні фонди, що підключилися на той момент.
Новий сплеск покинутих тварин стався, коли російські військові почали гатити по Запоріжжю. Тоді люди виїздили за кордон і лишали тварин у місті. За словами зоозахисників, це сталося тому, що для вивозу за кордон треба було надавати ветеринарний сертифікат, який робиться три місяці.
«Вивести тварину зараз дуже непросто. Це відразу дуже негативно вплинуло на ситуацію. Останній рік цих тварин просто кидають. Люди лишають свою тварину на сусідів, знайомих чи ще когось. Після чергової атаки й зруйнованого будинку нам телефонують й просять забрати тварину, яку на них залишили, бо вони самі їдуть. Процес просто став неконтрольований», — каже керівниця притулку.
«За тваринами так ніхто й не повернувся»
Покинутим на запорізьких вокзалах котам й собакам волонтери шукають нові домівки. За півтора року господарі так і не повернулись за колишніми хатніми улюбленцями. На пам’яті Ірини Дідур лише двічі до них звертались власники собак, аби забрати їх.
Після чергового обстрілу до притулку потрапив пес породи алабай. За два дні за знайдою приїхав власник. Він розповів, що після ворожої ракетної атаки їх домашній улюбленець зник. Господарі шукали його: коли побачили світлину на сторінці притулку, то приїхали його забрати додому.
Повернувся за своєю собакою і мешканець Темирівки. Тероборонівець був на зміні коли ворог накрив селище вогнем. Повернувшись додому, чоловік побачив, що один зі снарядів поцілив поблизу будинку, а його собаки породи курцхаар, яких був прив’язаний у дворі, немає. Він довго шукав улюбленця, питав місцевих мешканців чи не бачили вони його та ніхто нічого про тварину не знав. Як з’ясувалось, після обстрілу повз будинок тероборонівця проїздили хлопці, які везли травмованих котів й алабая до притулку. Побачили пораненого чотирилапого, поклали в авто та повезли в запорізького притулку де ними опікувались й лікували.
«Цей пес виявився клубним, мав всі документи. І ось друзі тероборонівця з Запоріжжя приходили до нас на вигул собак в притулок і побачили цю собаку. Передали власнику, що, ймовірно, бачили його собаку. Чоловік приїхав в Запоріжжя, відшукав нас і прийшов. Це дійсно його собака, у нього всі документи були. Він казав: «Я вже думав, що його немає в живих»», — згадує Ірина.
«Лікарі роблять неможливе»
Останній рік в притулок приймають лише тяжкопоранених тварин із зон бойових дій. Багато тварин вивозять самі військові та передають зоозахисникам. До прифронтових міст волонтери притулку не їздять, бо не мають відповідних дозволів на це. Ірина Дідур каже: максимум вони можуть приїхати до найближчого блокпосту й забрати тварин.
До притулку потрапляє багато контужених собак. Після контузії собаки оговтуються в середньому два місяці, але був випадок, коли чотирилапого лікували пів року. Після обстрілу собака отримала контузію, після якої лежала, а коли намагалась підвестись —нічого не виходило. Зоозахисниця каже, що контузія тварин для ветеринарних лікарів була чимось новим, ніхто не міг прогнозувати, як довго собаку будуть виводити з цього стану і які будуть наслідки.
Також до притулку привозять тварин з кульовими й осколковими пораненнями. А цієї весни було багато тварин з параплазмозом — укусами кліщів. Від обстрілів тварини ховались у посадках, де їх буквально обліплювали ці членистоногі. Тварини були у жахливому стані.
«Лікарі не Боги, але вони роблять все можливе й неможливе, щоб врятувати поранених тварин. Вони багато з чим стикаються вперше, особливо ці поранені тварини. На жаль, нам іноді привозять тварин у такому стані, з-під уламків… ця тварина тижнями лежала засипана, виснажена і в такій стадії, коли… Ми робимо, що можемо, але, на жаль, не завжди вдається врятувати», — зазначила Дідур.
Але лікарі інколи роблять неможливе. Торік з Комишувахи привезли вікового песика з трьома кульовими пораненнями. Одна з куль була в голові й не давала можливості встати: пес намагався підвестися і падав. Лікарі не давали жодних шансів, бо Кузя був у важкому стані. Сьогодні песик бігає на всіх чотирьох лапах і чудово почувається.
«Снарядом розірвало пів грудини, але міцний Оріх з-під Оріхова вижив»
У прифронтових містах та зонах бойових дій і досі залишається багато тварин. Потерпаючи від гучних вибухів й регулярних обстрілів, тварини намагаються вижити: шукають прихисток і їжу. Оріх — колишній домашній пес з-під Оріхова. Покинуту собаку побачив український захисник й почав підгодовувати. Чотирилапий довірився чоловіку та пішов з ним на контакт.
Коли військовий годував Оріха, російські загарбники накрили населений пункт вогнем: чоловік і пес отримали дуже важкі поранення. Військового терміново відправили до шпиталя. Його побратими, які під час удару отримали контузії, трошки оговтавшись, вирішили рятували чотирилапого, в якого снарядом розірвало грудину до серця. Військові зателефонували до притулку та попросили прийняти поранену тварину. 70 кілометрів вони везли Оріха в обласний центр.
Поки собаку доправляли до Запоріжжя, волонтери обдзвонювали ветеринарні лікарні, які б могли прийняти тяжкопораненого пса та відразу прооперувати.
Собака з великою крововтратою і дуже тяжким пораненням не тільки перенесла дорогу, але й операції.
«Я була шокована, коли лікарі зашили рану. Там великий об’єм поверхні розірвано, як вони стягнули й зібрали це все, і як пес пережив наркоз й все інше. Господар — молодець, вижив. І пес вижив. Чоловік каже: як одужає, зможе забрати Оріха. Тому ми йому наразі не шукаємо нових господарів, але збираємо кошти на вольєр. Зараз ми його поселили в розбірну клітку площею один метр на 70 сантиметрів, з якої двічі на день треба виводити собаку. В Оріха мають бути гідні умови, тому збираємо на вольєр два на три метри, який наразі коштує 43 тисячі гривень», — розповідає Ірина Дідур.
«Бахмутка з сюрпризом»
Сьогодні в притулку «Дай лапу, друже» не завжди вистачає рук, щоб доглядати за чотирилапими. Кількість тварин, які потребують догляду й лікування зростає, а от людей не багато. Частина зооволонтерів наразі захищають Україну від російських загарбників.
Один з волонтерів притулку всю зиму воював під Бахмутом. Та навіть звідти чоловік примудрявся евакуювати котів й собак до Запоріжжя. Здебільшого, звідти привозив чотирилапих, які були у важкому стані.
«Відпрошувався на свій час, коли мав відпочивати, з Бахмуту вночі гнав машину, щоб вивести цих тварин. Приїжджав до нас, сідав, пив чай і їхав назад», — згадують зоозахисники.
Серед вивезених і кішка Бахмутка, яка жила з військовими й постійно була поруч. Її чоловік вивіз останньою. В день, коли відбувалась ротація, військовий довго її шукав, щоб забрати. Декілька разів обходив покинуті квартири п’ятиповерхівки, кликав, але її ніде не було. В останню секунду, коли вже чоловіка кликали й машина фактично від’їжджала, кішка занявчала. Вона ховалась в одній з квартир на останньому поверсі. Чоловік схопив її й все-таки вивіз з-під обстрілів й доправив до притулку.
Кішечку прийняли вночі. Вона відразу здалась досить пухкенькою. Волонтери планували на наступний день відвести її на УЗІ, щоб перевірити чи не вагітна вона. Та не встигли — наступного дня кішка народила.
«Попереду важка зима, а тварин вже немає куди приймати»
Місця в притулку катастрофічно не вистачає й волонтери намагаються знайти територію чи приміщення, бо попереду буде дуже важка зима. До притулку привозять тварин з травмами, та навіть їх вже немає де приймати. Приміщення, де встановлена клітка Оріха, переповнене. Розбірні клітки стоять у два поверхи.
«Буває таке, що на складі ці тваринки поставлені у вольєрах, переносках, бо нікуди ставити. В нас і на сходах у підвалі влітку жили тварини. Наразі вже немає вольєрів для тих тварин, яких ми прихистили. А куди ми будемо нових приймати — не знаю. Вольєрів вже немає, куди ставити на цій території. Треба шукати якесь приміщення чи територію, щось треба думати, куди далі приймати тварин, а в нас нема кому думати, нікому це взагалі не цікаво», — зазначила керівниця закладу.
Ірина Дідур зазначає: оскільки притулок знаходиться у центрі Запоріжжя, вони не можуть встановлювати на орендованій території «карткові будинки» для тварин, з яких вони можуть втекти, бо вони несуть відповідальність за свої підопічних. Вольєр має бути не тільки надійним, але й комфортним для тварини, щоб вона могла рухатись й сховатися від опадів, морозів чи спеки. А такі коштують десятки тисяч гривень.
Втім, завдяки благодійним фондам й грантам притулок має вакцини для тварин та чіпи. Двічі за останні пів року «Дай лапу, друже» потрапляв до програми безкоштовного чіпування тварин й наразі всі підопічні з чіпами, навіть є певний запас для нових. За грантовою програмою притулок отримав пристрій для їх зчитування, тож, коли до них потрапляє нова тварина, волонтери можуть на місці зчитати чіп, а не вести до ветеринарної клініки, як раніше.
Один з благодійних фондів регулярно постачає притулку комплексні вакцини, які волонтери колють тваринам самостійно. А от від сказу чотирилапих вакцинують виключно представники клініки й вносять до журналу відповідні дані.
«Притулку потрібна будь-яка допомога»
На сьогодні притулок існує завдяки допомозі небайдужим людям і їм потрібна будь-яка допомога. На оплату комунальних послуг, орендну плату території та складу, утримання й лікування потрібні кошти. Тільки на лікування чотирилапих щомісяця витрачається понад 100 тисяч гривень. А щоб нагодувати всіх котів й собак, щодня потрібно 100 кілограмів корму, тобто 3 тони на місяць. В притулку зазначають, що вони дуже вдячні військовим, які їм передають крупи й приготовані каші, бо це велика допомога тваринам. Також відвідувачі час від часу приносять тваринам приготовані вдома каші з обрізками. Не обов’язково варити кашу великими казанами, можна передати їх певному чотирилапому.
Допомогти притулку можна просто зробивши світлини кішки чи собаки, яка подобається й розмістивши їх у соціальних мережах з історією тварини, яку залюбки розкажуть волонтери. Це буде піар для тварини й додаткова можливість знайти люблячих господарів. Тим паче, що зараз прилаштування тварин до нових власників фактично зупинилось. В місяць притулок приймає в середньому 20-25 тварин, а от прилаштовують всього 3-5. Забирати тварин майже нікому, бо багато людей виїхали з обласного центру через ворожі атаки.
Також в притулок можна передати бавовняні тканини, ковдри, покривала, пледи й килими. Все це дуже необхідно для 17 «спинальників», які мешкають в притулку. Ці тварини частково, а деякі повністю паралізовані. Щоб тварини, які можуть пересуватися на двох кінцівках, не стирали паралізовані лапи, їм кладуть на підлогу пледи чи килими. Бавовняні тканини стелять післяопераційним тваринам, бо це набагато дешевше, ніж купувати пелюшки.
В притулку вже декілька років діє програма «Погуляй з собакою». Щосуботи та щонеділі з 12:00 до 15:00 години можна прийти до притулку й взяти на прогулянку собаку. Всіх відвідувачів волонтери просять записатися до журналу й залишити свій контактний номер, аби знати, де знаходиться їх підопічний.
Волонтери відзначають, що на прогулянку видають соціалізованих тварин й гарантують, що їх тварини не вкусять. Зараз в притулку лише 15% собак не видають відвідувачам на прогулянки. Мова йде про тварин, які потрапляють до притулку зі зламаною психікою. З такими працюють запрошені кінологи. Також не відпускають гуляти собак, які потрапили до притулку після багатьох років життя на вулиці. Такі вікові тварини досить складно йдуть на контакт з новими людьми, тож їх вигулюють виключно волонтери притулку.
До повномасштабного вторгнення кожного вихідного дня до притулку приходило по 100 людей, щоб погуляти з тваринами. Наразі кількість відвідувачів зменшилась, але волонтери сподіваються, що це тимчасово, Адже ця програма допомагає як людям, так і хвостатим. Під час спілкування з тваринами відвідувачі відволікаються від щоденних проблем, отримують емоційне розвантаження й знімають стрес. Деякі люди приходять аби побороти свій страх перед тваринами. В притулку навіть є собаки-терапевти. Один з них — Мішка. Не дивлячись, що ця собака нічого не бачить, вона дуже ласкава й може «зацілувати».
-
Мішка
-
Мішка
Втім не тільки людям йде на користь спілкування з чотирилапими. В рамках цієї програми собаки соціалізуються й отримують увагу, якої їм не вистачає. Волонтери фізично не встигають щодня погладити, почухати животик чи за вушком, погратися з кожним з 520 тварин. Волонтери зазначають, що якщо тварини будуть бачити тільки їх, то вони сприйматимуть їх за господарів, до інших будуть ставитися насторожено й не зможе знайти собі домівку. Але мета притулку — знайти кожному чотирилапому люблячих господарів й затишний дім.
Текст — Яна Петрова
Фото: зі сторінки притулку «Дай лапу, друже» та архів «Першого Запорізького»
